Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки

«— Ви підверджуєте це?

— Ні, я не провадив антирадянської аґітації.

— Ви брешете й не кажете правди. Слідчий наполягає, щоб ви чесно розповіли про свою антирадянську аґітацію, спрямовану проти партії та радянського уряду.

— Так, я кажу правду: я не вів антирадянської пропаґанди.

— Ви уникаєте чесної відповіді на запитання. Слідству відомо, що ви розповсюджували плітки серед робітників про майбутню війну, після якої Україна буде незалежною, а людям повернуть їхню землю, де вони й працюватимуть, як раніше. Слідство наполягає, щоб ви давали вичерпні відповіді на поставлені вам запитання.

— Я повторюю, що не вів ніякої антирадянської аґітації.

Допит перерервано.

Протокол слідства записано з моїх слів і зачитано мені; я підтверджую, що він правдивий.

Кадолба»

Із цієї справи видно, що Кадолба був не дуже письменним, ледве міг написати своє прізвище. Однак 1 грудня 1937 р. його засудили до розстрілу. 1989 р. Кадолбу посмертно реабілітували[1146].

Малюнок 6.2. Сторінка з протоколу допиту Кадолби 19 листопада 1937 року. АУСБУДО, № 22096-пф, арк. 12.

На час арешту, 21 грудня 1937 р., п’ятдесятип’ятирічний І. І. Шрайбер, німець за походженням, був бригадиром на шахті № 152 в Красному Лучі. Шрайбера звинуватили в тому, що він вступив у партію 1930 р., приховавши своє минуле, в антирадянській пропаґанді й проведенні релігійних відправ серед етнічних німців. Він відкидав усі звинувачення, однак був засуджений до розстрілу 12 січня 1938 р. і розстріляний того самого дня. 1991 р. всі докази проти нього були визнані сфальсифікованими, і Шрайбер посмертно реабілітований[1147].

Д. А. Балашова заарештували 28 березня 1938 р., 19 квітня 1938 р. його засуджено й розстріляно. Балашов, тридцятип’ятирічний росіянин із незаможної родини, працював вибійником на шахті «Сталінська» у Ворошиловграді, був членом партії. Він, можливо, симпатизував Троцькому у 1920-х роках, але згодом його завербувала таємна служба. Його звинуватили в тому, що він буцімто прихований троцькіст і дезінформував НКВС щодо троцькістів на шахті. Балашова посмертно реабілітували в 1989 р.[1148].

І. В. Беліков, двадцяти семи літ, на час свого арешту 17 червня 1938 р. був безпартійним, працював покрівельником на шахті ім. Орджонікідзе в Макіївці. Він начебто походив з української куркульської сім’ї. Белікова звинуватили в тому, що він абияк крив дахи і таким чином завдавав шкоди шахті. Він визнав себе винним і був засуджений до розстрілу 3 липня 1938 р., вирок виконали того самого дня. Звинувачення виявилися необґрунтованими, і Белікова реабілітували 1989 р. посмертно[1149].

І. Є. Акользіна (1897 р. народження), напівписьменного конюха із шахти ім. Ворошилова в Сталіно, заарештовано 2 серпня 1938 р. нібито за спробу організувати групу колишніх розкуркулених козаків з метою шкідництва. Згідно зі звинуваченнями, в разі війни ця група мала підтримувати ворога. Акользіна засуджено й розстріляно 28 серпня 1938 р. 1989 р. його посмертно реабілітовано за браком доказів[1150].

Селянам жилося не краще. Численні міфічні контрреволюційні організації викривали в колгоспах, радгоспах, МТС, скрізь і повсюди. Пожежі (одвічна проблема села), загибель худоби, недбала сівба та збір урожаю, поламана техніка, інші малі та великі лиха — все могло стати приводом для репресій, надто сільських керівників[1151]. Як і прості робітники, прості селяни ставали жертвами терору разом зі своїми керівниками. П’ятдесятитрирічний А. М. Янке, німець за національністю, пастух у колгоспі неподалік міста Сталіно, був заарештований 26 серпня 1937 р. за підозрою в активній участі у фашистській організації. Янке звинуватили в отриманні грошей від «фашистів», можливо — німців. Янке визнав свою вину, і, звісно, був засуджений і розстріляний того самого дня — 26 серпня 1937 р. 1989 р. його реабілітовано посмертно за браком доказів[1152].

28 травня 1938 р. заарештували сорокашестирічного українця (можливо, німецького походження) І. І. Клінка, колгоспника з Красноармійського поблизу Сталіно, як активного члена фашистської повстанської організації. Клінк визнав вину, і був розстріляний 9 жовтня 1938 р., того самого дня, коли оголосили вирок. 1989 р. його посмертно реабілітовано[1153].