Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки

Багато гірників Донбасу, надто ж стахановці, начебто щиро вірили у всі ці звинувачення та признання й брали активну участь у звинуваченні своїх колишніх керівників[1134]. Письменник О. Авдєєнко, який працював на Донбасі, писав згодом, що він також тоді вірив тим звинуваченням[1135]. Звинувачення не були новими ані для кого: преса і партапаратчики вже кілька років підряд виставляли декого з керівників (якщо не всіх) ворогами народу. Крім того, показові судові процеси старанно готували, щоб народ їм вірив. Навіть західні спостерігачі, зокрема, й посол США, який бував на процесах у Москві, вірили цим звинуваченням[1136]. А проте мемуарні свідчення стахановців та інших людей почасти мають характер запізнілого виправдання.

Увесь народ був підданий терору, але Сталін у розпал великого терору вдався до властивого йому популістського жесту. У жовтні 1937 р. на зустрічі в Кремлі з керівниками промисловості (багато з них невдовзі стали жертвами терору) і стахановцями вугледобувної та металургійної промисловості Сталін напався на «деяких керівників», що стали ворогами народу, і стверджував, що керівники промисловості не впоруються зі своїм завданням. Відтак виголосив: «Керівники можуть приходити і йти, а народ залишається і завжди буде жити»[1137].

Дехто насправді вірив словам Сталіна. Частівка, яку записав один етнограф на Донбасі 1937 р., передає такі народні настрої:

Председатель шахткома[1138]

,Вы не задавайтеся,
А с рабочими всегда
Лучше обращайтеся.

Получил получку в срок,

Числа двадцать пятого,
А колдоговор гласит
Получать десятого.

В шахте весело работать,

Заработать можно.
Как посмотришь в рапуть[1139],
Становится тошно.

Я ходила у рудком,

Просила путёвку.
Председатель говорит:
«Гоните пятёрку»[1140].

Стахановський рух зробив скарги і критику керівництва доступними для рядових робітників[1141].

Лють, із якою робітники критикували своє начальство, відображувала глибоку прірву між верхами й низами, — ту незнищенну різницю, яку в Донбасі посилював символічний поділ на безпечну і світлу поверхню та небезпечне і темне підземелля. Але в тогочасних народних реакціях мало невимушеності. Стахановці добре знали, як критикувати уявних ворогів, бо сценарії були вже подані згори. Показових судових процесів було небагато, більшість жертв просто безслідно зникали.

Однак не всі офіційні сценарії спрацьовували ефективно. Наприклад, ухвалена 1936 р. Сталінська конституція, що її вихваляли як найдемократичнішу в світі, створила деякі проблеми для Сталінового «популізму». Деякі квазідемократичні принципи, як-от передвиборча боротьба, мали бути втіленими в життя під час нових виборів до Верховної Ради, призначених на грудень 1937 р. В Донбасі ці новації зіткнулися з ворожістю НКВС: «Ворожі елементи дуже активно готуються до виборів, щоб протягнути в радянські органи своїх аґентів»[1142]. А насправді мало хто відкрито кидав виклик партійній диктатурі. Коли Москва, зрештою, облишила свої «демократичні» жести[1143], шістдесятичотирирічний «громадянин» (не товариш) П. І. Аверін на передвиборчих зборах у Сталіно запитав: «Чому 1917 р. на виборах до Установчих Зборів було багато партій, а зараз лише одна?» Промову Аверіна оголосили «контрреволюційною аґітацією»[1144]. Таких випадків було небагато, але таємна служба дуже легко підганяла під «контрреволюційні вияви» всілякі двозначні жарти, наприклад: «Ми переганяємо капіталістичні країни. Якщо там працюють 10–10,5 годин, то ми тепер працюємо 12 годин»[1145]. Цілком можливо, що цей «контрреволюційний жарт», як і багато інших, був сфабрикований якимсь аґентом НКВС.

Малюнок 6.1. Збори в Сталіно з нагоди обговорення нового закону про вибори, 1937 р. ЦДКФФА, од. зб. 2–23456.

Одне слово, терору були піддані всі класи, певною мірою він хіба що пощадив політично корисних стахановців. А сам міфічний народ був зовсім не захищений від терору, спрямованого проти його ж ворогів.

Кілька прикладів переконливо ілюструють це твердження. Шістдесятидворічного безпартійного українця Т. Г. Кадолбу, помічника теслі на шахті № 17/17-біс «Сталінвугілля», заарештовано в листопаді 1937 р. начебто за поширення антирадянської троцькістської пропаґанди серед шахтарів. Його звинуватили за слова, мовляв, радянський уряд не для робітників і селян, що Сталіна слід було вбити давно і що рано чи пізно його вб’ють. У його справі в архіві КДБ всього десять аркушів. Казали, що Кадолба куркульського походження. Його допитували лише одного разу, 19 листопада, і він категорично заперечував усі звинувачення. В його папці є запис цього короткого допиту: