Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки

Терор на селі провадили за чіткими інструкціями центру. 2 липня 1937 р., через місяць після сенсаційного повідомлення про страту М. Тухачевського та ще багатьох вищих військових командирів, Політбюро ЦК партії ухвалило резолюцію (підписану Сталіним) про анти-радянські елементи. В ній зазначалося, що колишні куркулі та кримінальні злочинці, які повернулися додому з заслання на Півночі та в Сибіру, ставали ініціаторами всіляких злочинів, диверсій у колгоспах і радгоспах (в резолюції згадано також транспорт та «окремі галузі промисловості»). Резолюція вимагала негайно заарештовувати й розстрілювати найбільш ворожі елементи[1154].

30 липня того самого року з’явився оперативний наказ НКВС. У ньому пояснювалося, що до кримінальних елементів належать колишні члени «антирадянських партій» (есери, різні націоналістичні організації) та козаки-білоґвардійці. Інструкція щодо чистки на Україні була неповною, але в окремому наказі визначалися такі цифри: мають бути розстріляні 8000 чоловік, з яких 1000 — на Донбасі. Ще 28 800 чоловік підлягають арешту. Загалом по СРСР (без України) підлягало розстрілу 65 950 чоловік[1155]. При цьому український НКВС, як і керівники НКВС в інших республіках, невдовзі вимагав дозволу розширити масштаби репресій. Отож на початок 1938 р. в Україні було заарештовано 111 675 чоловік[1156]. Згодом НКВС України вимагав дозволу репресувати ще більше «ворогів». Лише з 19 вересня по 14 жовтня 1938 р. 22 508 чоловік отримали розстрільний вирок[1157].

Криваві розправи санкціонував Сталін. 21 липня 1937 р. він підписав чітку інструкцію, що «як виняток» дозволяла піддавати тортурам ворогів, які не хотіли викривати спільників. Сталін запитував, чому соціалістична служба безпеки має бути гуманною й не застосовувати тортури проти аґентів буржуазії і ворогів робітників та селян, якщо буржуазні служби безпеки застосовують тортури проти представників соціалістичного пролетаріату[1158].

Малюнок 6.3. Витяг (датовано 22 грудня 1975 р.) з протоколу трійки Донецького обласного НКВС від 15 листопада 1938 р. Вирок: «Петкевич, Володимир Іванович, 1882 р. н., розстріляти». АУСБУДО, ф. 22618-пф.

Як засвідчили наведені тут матеріали з окремих слідчих справ, деякі етнічні групи були особливо вразливі до політичного терору. Справді, НКВС цілився саме в них. У владних колах вважали, що «всі німці в СРСР — шпигуни»: «Якщо вони заарештовані, то в разі війни не зможуть нашкодити»[1159]. 25 липня 1937 р. НКВС розіслав наказ шукати й ліквідовувати організації «німецьких фашистів». 11 серпня з’явився такий наказ і про поляків. 24 вересня НКВС розіслав інструкцію з вимогою заарештовувати всіх, хто відвідає польське консульство. На 1 листопада 1937 р. заарештовано в «польській операції» 19 030 чоловік, з них 4885 засуджено до розстрілу. Одним із цих радянських громадян польського походження був п’ятдесятирічний В. І. Петкевич, бляхар шахти ім. Горького в Сталіно, його розстріляли за фальшивим звинуваченням у контрреволюційному шкідництві в листопаді 1938 р.[1160].

У 1937–1938 рр. репресовано близько 50 000 радянських поляків (заарештовано чи розстріляно)[1161]. Понад 25 000 осіб німецького походження також стали жертвами терору. Добряче дісталось і латишам[1162].

Отож лише в Сталіно з вересня 1937 по лютий 1938 р. було заарештовано щонайменше 3777 поляків, з них 3029 (80,2%) розстріляно[1163].

У Донбасі ліквідовували ще й численні німецькі «диверсійні групи». Найжорстокішим був удар по німцях, депортованих сюди з західних областей[1164]. Ще до появи інструкції НКВС про переслідування німців їх жорстоко тероризували. У січні 1937 р. Саркісову повідомили про ліквідацію на Донбасі шістдесяти «фашистських угруповань». Мабуть, щоб захистити себе, Саркісов стверджував, що треба депортувати всіх німців з Донбасу: можна зробити певні винятки, але найкраще — позбутися їх: «Нам вони не потрібні»[1165]. В лютому 1937 р., як гордовито заявив керівник НКВС Донбасу, один із німецьких колгоспів неподалік Харцизька цілком обезлюднів: усі до одного виявилися «ворогами»[1166].

Окремі випадки яскраво ілюструють загальну сутність терору. 1937 р. Б. А. Лейвальд, двадцятидворічну шкільну прибиральницю, німкеню за походженням, заарештували як німецьку шпигунку; вона отримала двадцять років ув’язнення[1167]. П. П. Айслера, тридцятитрирічного безпартійного шахтаря шахти № 3 в Красноармійську, заарештовано 3 липня 1938 р. і звинувачено у вчиненні восьми аварій на шахті 1937 р. Як «куркуля», дарма що він народився в незаможній селянській родині, й учасника «диверсійної організації» Айслера засуджено до розстрілу 26 вересня 1938 р., того ж дня вирок був виконаний. Коли 1960 р. його родина надіслала до КДБ запит, їм відповіли, що Айслер помер у в’язниці від запалення легень 18 лютого 1945 р. Його реабілітовано 1989 р.[1168]. Таких випадків безліч[1169].