Таємничий суперник

— Спритна Рита, — запаморочено повторив Альберт. — Ох, просто як у кіно!

Справді. Таппенс була завсідницею кіно.

— Енні завжди казала, що вона нехороша людина, — продовжував хлопчик.

— Хто така Енні? — наосліп спитала Таппенс.

— Наша покоївка. Вона сьогодні їде. Багато разів Енні казала мені: «Запам’ятай мої слова, Альберте, я не здивуюся, якщо одного чудового дня по неї прийде поліція». Так і вийшло. Але ж вона красунечка, так?

— Вона неабиякий фрукт, — обережно припустила Таппенс. — Це їй дуже допомагає в оборудках, навіть не сумнівайся. До речі, вона носить ті смарагди?

— Смарагди? То зелені камінці, так?

Таппенс кивнула.

— Тому ми її й розшукуємо. Знаєш старого на ім’я Різдейл?

Альберт похитав головою.

— Пітер Б. Різдейл, нафтовий король?

— Нібито щось знайоме.

— Ті скельця належать йому. Найкраща колекція смарагдів у світі. Вартістю в мільйон доларів!

— Щоб мені! — захоплено вирвалося в Альберта. — Кожної миті дедалі більш схоже на кіно.

Таппенс усміхнулася, задоволена успіхом своїх зусиль.

— Поки ми цього не довели. Але ми за нею стежимо. — Таппенс повільно й виразно підморгнула. — І, гадаю, цього разу їй не вдасться втекти з награбованим.

Альберт видав ще один зойк, який означав захват.

— Пам’ятай, синку: ні слова про це, — раптом сказала Таппенс. — Мабуть, не слід було інформу

вати тебе, але ми в Штатах знаємо, коли маємо справу з дуже кмітливим юнаком.

— Я — ні пари з вуст, — гаряче заперечив Альберт. — Хіба я нічого не можу зробити? Трохи постежити за нею чи ще щось?

Таппенс вдала, що розмірковує, а тоді похитала головою.

— Поки ні, але я пам’ятатиму про тебе, синку. А що з тією дівчиною — кажеш, вона їде?

— Енні? Вони регулярно змінюються. Як каже Енні, слуги сьогодні — це не абихто і з ними належить поводитись відповідно. А з тим, що про неї кажуть, їй нелегко буде знайти інших.

— Справді? — замислено промовила Таппенс. — Цікаво...

Її осяйнула ідея. Вона поміркувала хвилину чи дві, а тоді поплескала Альберта по плечу.

— Слухай, синку, мені тут дещо спало на думку. Як тобі таке: згадаєш, що у тебе чи твого друга є молода кузина, яка може стати в пригоді. Розумієш мене?

— Авжеж, — миттєво відповів Альберт. — Покладіться на мене, міс, і я вмить усе владнаю.

— Оце так юнак! — прокоментувала Таппенс, схвально киваючи. — Скажи, що ця молода жінка може прийти негайно. Дай знати, якщо все буде гаразд. Я буду поблизу завтра об одинадцятій.

— Куди мені вам доповісти?

— «Рітц», — лаконічно відповіла Таппенс. — На ім’я Каулі.

Альберт не зводив із неї заздрісних очей.

— Мабуть, прибуткова робота цей детективний розшук.

— Ще б пак, — протягнула Таппенс, — особливо коли старий Різдейл сплачує рахунок. Але без метушні, синку. Якщо все буде добре, прийдеш на перший поверх.

Із цією обіцянкою вона розпрощалася зі своїм новим союзником і хутко покинула Сауз-Одлі, цілком задоволена ранковими справами.

Але не можна було гаяти часу. Вона одразу попрямувала до «Рітцу» й написала кілька слів містерові Картеру. Коли дівчина надіслала листа, а Томмі й досі не повернувся (що було не дивно), вона влаштувала похід по магазинах, що зайняло її, з перервою на чай і всілякі тістечка з кремом, аж доки годинник не показав добре за шосту вечора. До готелю вона повернулася втомлена, але задоволена покупками. Розпочавши з крамниці дешевого одягу й побувавши в кількох магазинах уживаних речей, вона завершила день у відомої перукарки. І зараз, залишившись сама у спальні, розгорнула останню покупку. За п’ять хвилин задоволено всміхнулася своєму відображенню в дзеркалі. Гримувальним олівцем трохи змінила лінію брів, і це, у поєднанні з новою розкішною гривою світлого волосся, настільки змінило її зовнішність, що Таппенс була впевнена: навіть якщо вона зіткнеться віч-на-віч із Віттінґтоном, той її не впізнає. Вона носитиме в черевиках устілки для додання зросту, а ціннішим маскуванням стануть очіпок і фартух. Із досвіду роботи в шпиталі вона добре знала, що медсестру без уніформи пацієнти часто не впізнають.

— Так, — вголос промовила Таппенс, киваючи зухвалому відображенню в дзеркалі, — ти впораєшся.

А потім повернулася до свого звичного вигляду.

Вечеряла на самоті. Те, що Томмі не повернувся, трохи здивувало Таппенс. Джуліуса теж не було — але, на думку дівчини, це легше було пояснити. Його «метушлива» діяльність не обмежувалася Лондоном, і Молоді авантюристи сприймали його несподівані появи та зникнення як частину щоденної роботи. Цілком імовірно, що Джуліус П. Гершайммер за першим покликом вирушив у Константинополь, якщо уявив собі, що розгадку зникнення його кузини можна знайти там. Енергійному молодому чоловікові вдалося нестерпно ускладнити життя кількох людей зі Скотленд-Ярду, а телефоністки з Адміралтейства вже звично впізнавали й лякалися знайомого «Алло!» Три години він провів у Парижі, діймаючи префектуру, і повернувся звідти, плекаючи ідею — мабуть, підказану втомленим французьким посадовцем, — що справжню розгадку таємниці слід шукати в Ірландії.