Таємничий суперник

— А малюк Джуліус — ні, — заявив містер Гершайммер. — Не турбуйтеся про це. Повернуся в машині за пів години.

Таппенс встала.

— Ви страшенно добрі, Джуліусе. Та я все одно відчуваю, що це радше примарна надія. Я справді покладаю сподівання на містера Картера.

— А я ні.

— Чому?

— Це просто моя думка.

— О, але ж він має щось зробити. Більше нема кому. До речі, забула вам сказати про одну дивну річ, яка сталася сьогодні вранці.

І вона розповіла, як зіткнулася з сером Джеймсом Пілом Еджертоном. Джуліус зацікавився.

— Чого хотів цей тип, як гадаєте? — спитав він.

— Сама не знаю, — замислено промовила Таппенс. — Але гадаю, що у двозначній, законній, неупередженій адвокатській манері він намагався мене застерегти.

— Навіщо це йому?

— Не знаю, — зізналася Таппенс. — Але він видавався добрим і просто неймовірно розумним. Я не проти піти до нього й усе розповісти.

Вона трохи здивувалася, коли Джуліус різко відкинув цю ідею.

— Послухайте, — сказав він, — не треба вплутувати в це ніяких адвокатів. Той тип нічим нам не допоможе.

— А я вірю, що допоможе, — уперто повторила Таппенс.

— І дарма. Бувайте. Повернуся за пів години.

Минуло тридцять п’ять хвилин, коли Джуліус повернувся. Узяв Таппенс за руку й підвів до вікна.

— Ось вона.

— О! — вимовила Таппенс із ноткою обожнювання в голосі, дивлячись униз на величезну автівку.

— Нічогенька в неї швидкість, скажу я вам, — самовдоволено мовив Джуліус.

— Як ви дістали авто? — видихнула Таппенс.

— Його саме відіслали за адресою якогось великого цабе.

— І?

— Я поїхав просто до нього додому, — сказав Джуліус. — Сказав, що така машина варта кожного пенні з тих двадцяти тисяч доларів. А тоді додав, що для мене вона вартуватиме тисяч п’ятдесят, якщо я викуплю її.

— І? — запаморочено спитала Таппенс.

— Ну, — відповів Джуліус, — він поступився, ось і все.

РОЗДІЛ 12 Друг у біді

П’ятниця й субота минули без пригод. Таппенс отримала стислу відповідь на свій лист до містера Картера. Він зауважував, що Молоді авантюристи взялися до роботи на власний ризик і були повністю попереджені про небезпеку. Якщо з Томмі щось сталося, він глибоко співчуває, але нічого не може вдіяти.

Це не надто втішало. Якимось чином без Томмі пригода втратила всілякий смак, і вперше Таппенс засумнівалася в успіху. Доки вони були разом, у неї ні на мить не виникало сумнівів. Хоч вона й звикла головувати й пишатися своїм метким розумом, та насправді покладалася на Томмі більше, ніж визнавала. Його розум був таким розважливим і ясним, а його здоровий глузд і тверезий погляд — такими непохитними, що без нього Таппенс почувалася, мов корабель без стерна. Цікаво було, що Джуліус, без сумніву, набагато кмітливіший за Томмі, не давав їй того ж почуття підтримки. Вона винуватила Томмі в песимізмі, і було очевидно, що він завжди бачив хиби й труднощі, які вона оптимістично оминала увагою. І все ж вона справді неабияк покладалася на його думку. Він міг діяти повільно, але дуже впевнено.

Дівчині здавалося, що лише зараз вона усвідомила зловісний характер місії, до якої вони так легковажно взялися. Усе починалося, як на сторінках роману. Зараз, втративши всю чарівність, історія перетворювалася на похмуру реальність. Усе, що мало значення, — це Томмі. Багато разів на день Таппенс рішуче змахувала сльози з очей.

— Мала дурепо, — казала вона собі, — не скигли. Звісно, він тобі подобається. Ти знаєш його все життя. Але не треба розводити через це сентименти.

Водночас Борис більше не показувався. Він не приходив до квартири, і Джуліус у своїй автівці чекав марно. Таппенс поринула в нові роздуми. Вона визнавала слушність доводів Джуліуса, та все ж не до кінця відмовилася від ідеї звернутися до сера Джеймса Піла Еджертона. Власне, вона зайшла так далеко, що стала шукати його адресу в довіднику. Чи хотів він попередити її того дня? Якщо так, то чому? Звісно, вона мала підстави хоча б попросити роз’яснень. Він дивився на неї з такою добротою. Певно, міг би розповісти їм щось про місіс Вандемеєр, що дало б підказку стосовно місцеперебування Томмі.

Хай там як, вирішила Таппенс, звично знизавши плечима, варто спробувати. І вона спробує. У неділю в неї був вільний вечір. Вона зустрінеться з Джуліусом, переконає його стати на свій бік, і вони візьмуть лева в його ж лігві.

Коли настав цей день, знадобилося багато зусиль, щоб умовити Джуліуса, але Таппенс твердо стояла на своєму.

— Шкоди від цього не буде, — постійно твердила вона. Врешті-решт Джуліус здався, і вони рушили в автівці на Карлтон-Гауз-Террас.

Двері відчинив бездоганний дворецький. Таппенс трохи нервувалася. Зрештою, це може бути справді неймовірним зухвальством з її боку. Вона вирішила не питати, чи сер Джеймс удома, а звернутися більш особистим тоном.

— Ви не могли б запитати сера Джеймса, чи можна зустрітися з ним на кілька хвилин? Я маю важливе повідомлення для нього.