Таємничий суперник

Дворецький пішов і повернувся за кілька хвилин. — Сер Джеймс прийме вас. Сюди, будь ласка. Він провів їх до кімнати в глибині будинку, обставленої як бібліотека. Колекція книжок була дивовижна, і Таппенс помітила, що одна зі стін присвячена працям зі злочинів та кримінології. Тут було кілька шкіряних крісел з товстою набивкою і старомодний відкритий камін. Біля вікна стояв великий письмовий стіл з відкидною стільницею, вкритий паперами, за яким сидів господар будинку.

Він підвівся їм назустріч.

— Маєте для мене повідомлення? А... — Він з усмішкою впізнав Таппенс. — Це ви? Принесли звістку від місіс Вандемеєр, гадаю?

— Не зовсім, — відповіла Таппенс. — Власне, боюся, я сказала це лише для того, щоб точно потрапити сюди. О, до речі, це містер Гершайммер, сер Джеймс Піл Еджертон.

—Дуже приємно, — сказав американець, простягаючи руку.

— Може, ви обоє сядете? — запропонував сер Джеймс. І підсунув два стільці.

— Сер Джеймс, — заговорила Таппенс, сміливо сідаючи, — визнаю, ви подумаєте, що з мого боку це страшенне зухвальство — приходити сюди ось так. Бо, звісно, це ніяк вас не обходить, і, знову-таки, ви дуже важлива людина, а ми з Томмі зовсім не важливі.

Вона перевела подих.

— Томмі? — спитав сер Джеймс, дивлячись на американця.

— Ні, це Джуліус, — пояснила Таппенс. — Я дещо нервуюсь, і тому жахливо пояснюю. Насправді я хочу знати, що ви мали на увазі того дня. Хотіли застерегти мене від місіс Вандемеєр? Хотіли, так?

— Моя дорога юна леді, як пригадую, я лише сказав, що є місця, де можна знайти не гіршу роботу.

— Так, знаю. Але ж це був натяк?

— Ну, може й був, — похмуро визнав сер Джеймс.

— То от, я хочу знати більше. Хочу знати, чому ви дали мені цей натяк.

У відповідь на її серйозність сер Джеймс усміхнувся.

— Здається, леді подає проти мене позов за дифамацію?

— Авжеж, — продовжувала Таппенс. — Я знаю, адвокати завжди страшенно обачні. Та хіба не можна спочатку сказати: «моя неупереджена думка», а потім — те, що ми хочемо сказати.

— Що ж, — сказав сер Джеймс, досі всміхаючись, — тоді моя неупереджена думка така: якби я мав молодшу сестру, змушену заробляти собі на життя, то не хотів би бачити її на службі в місіс Вандемеєр. Я відчув на собі обов’язок просто натякнути вам. Це не місце для юної недосвідченої дівчини. Ось і все, що я можу вам сказати.

— Так, — замислено сказала Таппенс. — Дуже вам дякую. Але, знаєте, я не така вже й недосвідчена. Я чудово знала, що вона погана людина, коли наймалася до неї — власне, саме тому я туди й пішла... — Вона змовкла, побачивши збентеження на обличчі адвоката, і продовжила: — Мабуть, буде краще, якщо я розповім вам всю історію, сер Джеймс. Я відчуваю, що ви вмить збагнули б, якби я збрехала, тож можете дізнатися все від самого початку. Що скажете, Джуліусе?

— Якщо ви вже так вирішили, я одразу почав би з фактів, — відповів американець, який до цього сидів мовчки.

— Так, розкажіть мені про це, — сказав сер Джеймс. — Хочу знати, хто такий Томмі.

Тож заохочена Таппенс пустилася розповідати, а адвокат слухав її з пильною увагою.

—Дуже цікаво, — промовив він, коли вона закінчила. — Чимало з того, що ви розповіли, дитя моє, мені вже відомо. Я мав власні версії щодо Джейн Фінн. Поки ви надзвичайно добре просувалися, але доволі підступно було з боку — як він вам назвався? — містера Картера залучати вас, два юні створіння, у справу такого ґатунку. До речі, яка початкова роль містера Гершайммера? Ви так і не сказали.

Джуліус відповів за себе.

— Я двоюрідний брат Джейн, — пояснив він, повертаючи адвокатові його пронизливий погляд.

—А!

— О, сер Джеймс, — випалила Таппенс, — як гадаєте, що сталося з Томмі?

— Гм. — Адвокат підвівся й заходив взад-вперед. — Коли ви приїхали, юна леді, я саме збирав свої сильця. Їду нічним потягом до Шотландії на кількаденне полювання. Але є й інші види полювання. Я серйозно розмірковую над тим, щоб залишитись і подивитися, чи не вдасться натрапити на слід вашого хлопця.

— О! — Таппенс захоплено стиснула руки.

— І все одно, як я вже казав, було дуже підступно з боку... Картера відрядити вас, двох таких юних, на подібну роботу. А зараз, не сприйміть як образу, міс... е-е...

— Каулі. Пруденс Каулі. Але друзі кличуть мене Таппенс.

— Гаразд, міс Таппенс, адже я безумовно кажу як друг. Не ображайтесь, що я вважаю вас надто молодою. Молодість — це вада, яку дуже легко перерости. І стосовно вашого юного друга Томмі...

— Так. — Таппенс стиснула руки.

— Правду кажучи, схоже на те, що справи в нього кепські. Він поткнувся туди, куди його не запрошували. У цьому немає жодних сумнівів. Але не полишайте надії.

— А ви справді нам допоможете? Ось бачите, Джуліусе! Він не хотів, щоб я сюди приходила, — пояснила вона.

— Гм, — мовив адвокат, обдарувавши Джуліуса ще одним гострим поглядом. — 1 чого б це?

— Я вважав, що недобре турбувати вас через такі дрібні справи.

— Розумію.

Він зробив паузу.