Таємничий суперник

— Ці дрібні справи, як ви кажете, безпосередньо стосуються справ дуже великих. Мабуть, більших, ніж ви чи міс Таппенс здогадуєтесь. Якщо цей хлопець живий, він може мати дуже цінну інформацію. Тож ми повинні його знайти.

— Так, але як? — скрикнула Таппенс. — Я вже обміркувала всі можливі способи.

Сер Джеймс усміхнувся.

— Але поряд є ще одна особа, яка з усією ймовірністю знає, де він, або знає про всі події, до яких може бути причетний.

— Хто ж це? — розгубилася Таппенс.

— Місіс Вандемеєр.

— Так, але вона нізащо нам не скаже.

— О, і тут до гри вступаю я. Цілком імовірно, що я зможу переконати місіс Вандемеєр розповісти те, що я хочу знати.

— Як? — спитала Таппенс, широко розплющуючи очі.

— А, лише поставлю їй кілька запитань, — легко відповів сер Джеймс. — Так роблять у нас, знаєте.

Він побарабанив пальцями по столу, і Таппенс знову відчула потужну силу, яку випромінював цей чоловік.

— А якщо не розповість? — раптом спитав Джуліус.

— Гадаю, розповість. Я маю кілька потужних важелів. Якщо ж ні, то в такому малоймовірному випадку завжди е можливість підкупу.

— Звісно. І тут до гри вступаю я! — скрикнув Джуліус, гримаючи кулаком по столу. — Можете, якщо треба, розраховувати на мене в межах одного мільйона доларів. Так, сер, мільйона доларів!

Сер Джеймс довго роздивлявся Джуліуса.

— Містере Гершайммере, — промовив він нарешті, — це дуже велика сума.

— Гадаю, так і має бути. Це не ті люди, яким можна пропонувати шість пенсів.

— За теперішнього обмінного курсу це набагато більше, ніж двісті п’ятдесят тисяч фунтів.

— Ваша правда. Можливо, ви вважаєте, що я ляпаю язиком, та я цілком спроможний надати цю суму, яка сповна покриє ваш гонорар.

Сер Джеймс злегка зашарівся.

— Про гонорар не йдеться, містере Гершайммере. Я не приватний детектив.

— Вибачте. Мабуть, я трохи кваплюся, але мені ніяково через це фінансове питання. Кілька днів

тому я хотів запропонувати велику грошову винагороду за новини про Джейн, але у вашій зашкарублій установі, Скотленд-Ярді, мене від цього відрадили. Сказали, що це небажано.

— Імовірно, вони мали рацію, — сухо відповів сер Джеймс.

— Але з Джуліусом усе гаразд, — вставила Таппенс. — Він вас не розігрує. У нього просто сила-силенна грошей.

— Старий відкладав їх з розмахом, — пояснив Джуліус. — Отже, ближче до справ. Який ваш план?

На мить сер Джеймс замислився.

— Не можна гаяти часу. Що швидше ми завдамо удару, то краще.

Він обернувся до Таппенс.

— Не знаєте, місіс Вандемеєр вечеряє сьогодні в місті?

— Так, начебто так, але вона не затримається в місті допізна. Інакше взяла б ключі.

—Добре. Я навідаюся до неї близько десятої. О котрій ви маєте повернутися?

— Близько дев’ятої тридцять або десятої, але можу повернутись раніше.

— Ви не повинні цього робити в жодному разі. Якщо ви не будете відсутньою як зазвичай, це

може викликати підозри. Повертайтеся до дев’ятої тридцять. Я приїду о десятій. Мабуть, містер Гершайммер чекатиме внизу в таксі.

— Він придбав новий «ролс-ройс», — із гордістю за нього повідомила Таппенс.

— Так навіть краще. Якщо мені вдасться дізнатись від неї адресу, ми зможемо одразу поїхати туди й за необхідності візьмемо місіс Вандемеєр. Розумієте?

— Так. — Таппенс скочила на ноги від захвату. — Ох, мені набагато краще!

— Не надто покладайтеся на це, міс Таппенс. Легше.

Джуліус обернувся до адвоката.

— Тож, скажімо, я сяду до вас у машину близько дев’ятої тридцять. Так влаштує?

— Можливо, це буде найкращий план. Не знадобиться тримати напоготові одразу дві автівки. Отже, міс Таппенс, моя вам порада: ідіть і ситно повечеряйте — зауважте, дуже ситно. І не думайте заздалегідь про те, чому не можете зарадити.

Він потиснув руки їм обом, і за мить вони були вже надворі.

— Хіба він не милий? — піднесено питала Таппенс, збігаючи вниз через сходинку. — Ох, Джуліусе, хіба він не пречудовий?

— Гаразд, я допускаю, що з ним усе в порядку. І я помилявся, що ми даремно до нього йдемо. Отже, одразу повертаємося до «Рітцу»?

— Гадаю, мені слід трохи прогулятися. Я така стривожена. Висадіть мене в парку, гаразд? Якщо тільки не хочете теж пройтися?

Джуліус похитав головою.

— Хочу купити трохи бензину, — пояснив він. — І відіслати телеграму-другу.

— Гаразд. Зустрінемосьу «Рітці» о сьомій. Доведеться повечеряти нагорі. Не можу ніде показуватись у цих парадних лахах.

— Звісно. Попрошу Фелікса допомогти мені обрати меню. Він у мене на кшталт головного офіціанта. Бувайте.

Таппенс хутко пішла в бік «Серпантину», уперше глянувши при цьому на годинник. Була майже шоста. Дівчина згадала, що не пила чаю, але була надто схвильована, щоб відчувати голод. Вона дійшла до Кенсінґтонського саду, а тоді неквапно повернулася тим самим шляхом, почуваючись безмежно краще від свіжого вітру та руху. Нелегко було дотримуватись порад сера Джеймса й викинути можливі події цього вечора з голови. І коли вона наближалася до рогу Гайд-парку, спокуса повернутися до Сауз-Одлі зробилася майже непереборною.