Таємничий суперник

— Містер Браун? — Таппенс упіймала себе на тому, що нервово озирається через плече. Перед очима зловісно височіла гардеробна шафа. Чимало місця для того, щоб там можна було сховатися... Трохи соромлячись себе, Таппенс відчинила її й зазирнула всередину. Нікого, звісно! Вона нахилилася й зазирнула під ліжко. Іншої можливої схованки не було.

Таппенс звично струснула плечима. Це було абсурдно, такдавати волю нервам! Вона повільно вийшла з кімнати. Джуліус і сер Джеймс говорили тихими голосами. Сер Джеймс обернувся до неї.

— Замкніть двері ззовні, будь ласка, міс Таппенс, і вийміть ключі. Не має бути шансу, що хтось увійде до кімнати.

Серйозність його поведінки вразила їх, і Таппенс було вже не так соромно за її «нервовий» напад.

— Слухайте, — раптом сказав Джуліус, — є ж іще кмітливий приятель Таппенс. Гадаю, я краще піду та заспокою цього юнака. Отакенний хлопчина, Таппенс.

— Як ви увійшли, до речі? — раптом спитала Таппенс. — Забула спитати.

— Ну, Альберт успішно додзвонився до мене. Я побіг по сера Джеймса, і ми одразу приїхали. Хлопчик чатував на нас і трохи хвилювався про те, що могло статися з вами. Він слухав під дверима квартири, але нічого не міг розчути. Хай там як, він запропонував підняти нас нагору у вугільному ліфті,

а не дзвонити у дзвінок. Так ми опинились у пральні й одразу пішли шукати вас. Альберт досі внизу і, мабуть, зараз не знаходить собі місця. — Із цим Джуліус швидко пішов.

— Отже, міс Таппенс, — сказав сер Джеймс, — ви знаєте це місце краще за мене. Де запропонуєте нам облаштуватися?

Таппенс замислилась на мить.

— Гадаю, у будуарі місіс Вандемеєр буде найзручніше, — нарешті сказала вона й повела його туди.

Сер Джеймс схвально озирнувся.

— Це місце чудово підійде, а зараз, моя юна леді, лягайте і трохи поспіть.

Таппенс рішуче похитала головою.

— Не можу, дякую вам, сер Джеймс. Мені всю ніч снитиметься містер Браун!

— Але ви так втомитесь, дитя моє.

— Ні, зовсім ні. Я краще не спатиму, правда.

Адвокат здався.

За кілька хвилин знову з’явився Джуліус, який заспокоїв Альберта і щедро винагородив його за послуги. Теж не зумівши вмовити Таппенс лягти спати, він рішуче сказав:

— У будь-якому разі ви маєте щось негайно поїсти. Де тут комора?

Таппенс підказала йому, і він повернувся за кілька хвилин з холодним пирогом і трьома тарілками.

Від душі підкріпившись, дівчина ладна була відмахнутись від страхів, які мала пів години тому. Сила грошового хабаря не могла підвести.

— Атепер, міс Таппенс, — мовив сер Джеймс, — ми хочемо почути про ваші пригоди.

— Саме так, — погодився Джуліус.

Таппенс із деяким самовдоволенням переповіла свої пригоди. Джуліус періодично переривав її захопленим «Дідько!» Сер Джеймс мовчав, доки вона не закінчила, а потім тихо сказав:

— Ви молодець, міс Таппенс.

Дівчина почервоніла від задоволення.

— Є одна річ, яку я не зовсім розумію, — сказав Джуліус. — Що підбурило її накивати п’ятами?

— Не знаю, — зізналася Таппенс.

Сер Джеймс замислено погладив підборіддя.

— У кімнаті був величезний безлад. Схоже на те, що втечі вона не планувала заздалегідь. Так, ніби вона отримала раптове попередження тікати від когось.

— Від містера Брауна, певно, — глузливо мовив Джуліус.

Хвилину чи дві адвокат дивився на нього.

— Чому б і ні? — мовив він. — Пам’ятаю, одного разу він і вас обкрутив.

Джуліус спалахнув від роздратування.

— Просто шаленію, коли згадую, як віддав йому світлину Джейн, мов баран. Боже, якби вона тільки знову потрапила мені до рук, я приріс би до неї — та й по всьому!

—До такої ймовірності ще далеко, — сухо промовив другий чоловік.

— Гадаю, ваша правда, — чесно визнав Джуліус. — Та й у будь-якому разі я шукаю оригінал, а не світлину. Як гадаєте, де вона може бути, сер Джеймс?

Адвокат похитав головою.

— Неможливо сказати. Але я маю дуже добре уявлення, де вона була.

— Справді? Де?

Сер Джеймс усміхнувся.

— На місці перебігу ваших нічних пригод, у санаторії в Борнмуті.

— Там? Неможливо. Я питав.

— Ні, мій любий друже, ви питали, чи був там хтось на ім’я Джейн Фінн. Отже, якщо дівчину помістили туди, то майже напевне під вигаданим ім’ям.

— А ви молодець! — скрикнув Джуліус. — Про таке я навіть не подумав!

— Це цілком очевидно, — відповів адвокат.

— Може, лікар теж у змові, — припустила Таппенс.

Джуліус похитав головою.

— Я так не думаю. Мені він миттєво сподобався. Ні, я цілком упевнений, що з доктором Голлом усе гаразд.

— Голлом, ви сказали? — спитав сер Джеймс. — Цікаво, справді дуже цікаво.

— Чому? — спитала Таппенс.

— Тому що мені випало зустріти його сьогодні вранці. Я не раз перетинався з ним впродовж кількох років, а сьогодні вранці натрапив на нього на вулиці. Каже, зупинився в «Метрополі». — Він обернувся до Джуліуса. — Він вам не казав, що їде до міста?

Джуліус похитав головою.

— Цікаво, — розмірковував сер Джеймс. — Ви не згадували його ім’я сьогодні ввечері, інакше я запропонував би вам сходити до нього з моєю візитівкою й довідатися більше.

— Мабуть, я йолоп, — промовив Джуліус із незвичною смиренністю. — Я мав подумати про трюк з фальшивим ім’ям.