Таємничий суперник

Лікар знову поглянув на Джуліуса з якимось новим і невловним виразом. Це вже не був ексцентричний молодик зі звичкою падати з дерев. В очах лікаря була шанобливість, доречна перед дуже багатим чоловіком.

— Напрочуд дивовижний план. Напрочуд дивовижний, — прошепотів він. — Кіно — звісно! Ваша американська назва для сінематографа. Дуже цікаво. Боюся, ми тут трохи відстали від життя з нашими методами. І ви справді збираєтеся втілити цей ваш неймовірний план?

— Можете поставити останній долар, що так.

Лікар вірив йому — що було даниною його національності.

Якби таке запропонував англієць, він би глибоко засумнівався в його осудності.

— Я не можу гарантувати зцілення, — зазначив він. — Мабуть, мені варто пояснити це чітко.

— Звісно, все гаразд, — сказав Джуліус. — Просто приведіть Джейн, а решту залиште мені.

—Джейн?

— Тобто міс Дженет Вандемеєр. Ми можемо негайно виїхати до вашого віддаленого закладу й попросити прислати її. Чи мені зганяти туди й привезти її на своїй машині?

Лікар приголомшено подивився на них.

— Перепрошую, містере Гершайммере. Я гадав, ви зрозуміли.

— Зрозуміли що?

— Що міс Вандемеєр більше не під моєю опікою.

РОЗДІЛ 15 Таппенс отримує пропозицію

Джуліус підскочив.

— Що?

— Я гадав, ви це знаєте.

— Коли вона поїхала?

—Дайте-но гляну. Сьогодні понеділок, так? Це мало бути минулої середи... ну точно... так, це було того ж вечора, коли ви... е-е... впали з мого дерева.

— Того вечора? До чи після?

—Дайте-но гляну... о, так, після. Надійшло вкрай термінове повідомлення від місіс Вандемеєр. Юна леді й медсестра, яка відповідала за неї, поїхали нічним потягом.

Джуліус знов опустився в крісло.

— Сестра Едіт... поїхала з пацієнткою... пам’ятаю, — буркнув він. — Боже мій, бути так близько!

Доктор Голл видався спантеличеним.

— Не розумію. Хіба юна леді, зрештою, не зі своєю тіткою?

Таппенс похитала головою. Вона готова була вже заговорити, коли застережний погляд сера Джеймса змусив її притримати язика. Адвокат підвівся.

— Я перед вами в боргу, Голле. Ми дуже вдячні за все, що ви нам розповіли. Боюся, що тепер ми мусимо шукати міс Вандемеєр знову. Як щодо медсестри, яка супроводжувала її? Гадаю, ви не знаєте, де вона?

Лікар похитав головою.

— Поки що ми не отримували від неї звісток. Я так зрозумів, що вона мала на якийсь час залишитися з міс Вандемеєр. Але що сталося насправді? Дівчину точно не викрадали.

— Це ми ще побачимо, — похмуро мовив сер Джеймс.

Інший чоловік завагався.

— Ви ж не думаєте, що мені варто піти в поліцію?

— Ні, ні. Найімовірніше, що юна леді зараз з іншими родичами.

Це не зовсім задовольнило лікаря, але він бачив, що сер Джеймс рішуче не бажає більше нічого казати, й усвідомив, що намагатися витягти додаткову інформацію зі знаменитого королівського адвоката — лише марнування зусиль. Відповідно він побажав їм усього доброго, і вони покинули готель. Кілька хвилин стояли біля авто й розмовляли.

— Яке безумство, — скрикнула Таппенс. — Подумати тільки — мабуть, Джуліус кілька годин перебував під одним дахом із нею.

— Я клятий ідіот, — похмуро буркнув Джуліус.

— Ви не могли знати, — втішила Таппенс. — Хіба міг? — звернулася вона до сера Джеймса.

— Я порадив би вам не хвилюватися, — лагідно промовив він. — Як-то кажуть, нема чого плакати за пролитим молоком.

— Важливо, що робити далі, — практично додала Таппенс.

Сер Джеймс знизав плечима.

— Можете розмістити оголошення про пошук медсестри, яка супроводжувала дівчину. Це єдиний хід дій, який я можу запропонувати, і мушу зізнатися: я не надто сподіваюся на результат. Більше нічого зробити не можна.

— Нічого? — ошелешено спитала Таппенс. — А як же... Томмі?

— Ми повинні сподіватися на краще, — сказав сер Джеймс. — О, так, ми повинні сподіватися.

Але поверх її похиленої голови він зустрівся поглядом із Джуліусом і майже непомітно похитав головою. Джуліус зрозумів. Адвокат вважав справу безнадійною. Обличчя молодого американця спохмурніло. Сер Джеймс узяв Таппенс за руку.

— Ви повинні дати мені знати, як щось проясниться. Листи завжди пересилатимуть мені.

Таппенс з нерозумінням глянула на нього.

— Ви їдете?

— Я ж вам казав. Не пам’ятаєте? До Шотландії.

— Так, але я гадала... — Дівчина завагалася.

Сер Джеймс знизав плечима.

— Моя люба юна леді, боюся, тут я нічого більше не можу вдіяти. Усі наші зачіпки розчинилися в повітрі. Можете повірити мені на слово, тут нічого більше не зробиш. Якщо щось нагодиться, я охоче дам вам пораду всіляко, як зможу.

Його слова викликали у Таппенс надзвичайний розпач.

— Гадаю, ваша правда, — мовила вона. — Хай там як, дуже дякую за те, що спробували нам допомогти. Прощавайте.

Джуліус стояв, схилившись над машиною. На мить у гострих очах сера Джеймса промайнув жаль, коли він дивився на пригнічене обличчя дівчини.

— Не будьте надто безутішною, міс Таппенс, — тихим голосом сказав він. — Пам’ятайте, час відпочинку — не завжди суцільна розвага. Іноді декому вдається і працювати.

Щось у його тоні змусило Таппенс різко підняти очі. Він із усмішкою похитав головою.