Таємничий суперник

—Дуже приємно познайомитись із вами, містере Бересфорде. Я так багато чув про вас від міс Таппенс, — він мимовільно всміхнувся, — що справді здається, ніби я вже дуже добре вас знаю.

—Дякую вам, сер, — мовив Томмі з бадьорою усмішкою.

Він жадібно роздивлявся видатного адвоката. Як і Таппенс, відчував магнетизм цього чоловіка. Сер Джеймс нагадував містера Картера. Двоє чоловіків, абсолютно несхожих, наскільки можна бути несхожими фізично, справляли однакове враження. Під утомленою манерою триматись одного й професійною стриманістю другого приховувався однаковий склад розуму, гострого, мов рапіра.

Водночас він відчував на собі пильний погляд сера Джеймса. Коли адвокат опустив очі, юнак відчув, що той прочитав його уздовж і вшир, як розгорнуту книжку. Томмі міг лише гадати, яким було його остаточне судження. Проте шансів дізнатися це було небагато. Сер Джеймс придивлявся до всього та демонстрував лише те, що сам хотів. Доказ цьому трапився майже одразу.

Тільки-но скінчилися перші привітання, Джуліус вивергнув цілий потік нетерплячих запитань. Як вдалося серу Джеймсу вистежити дівчину? Чому він не дав їм знати, що досі працює над цією справою? І так далі.

Сер Джеймс почухав підборіддя й усміхнувся. Нарешті сказав:

— Саме так, саме так. Що ж, вона знайшлася. І це величезна подія, чи не так? Е! Ну ж бо, це велика подія?

— Звісно. Та все ж, як ви напали на її слід? Ми з міс Таппенс гадали, що ви остаточно покинули справу, і все.

— А! — Адвокат метнув на нього блискавичний погляд, а тоді знов повернувся до маніпуляцій зі своїм підборіддям. — Он як ви гадали? Справді? Гм, боже ж мій.

— Але, я так розумію, ми помилилися, — продовжував Джуліус.

— Ну, не знаю, чи варто заходити так далеко, щоб це стверджувати. Але для всіх учасників це, безумовно, удача, що ми спромоглися знайти юну леді.

— Але де вона? — наполегливо спитав Джуліус, чиї думки вже неслися в іншому напрямку. — Я гадав, ви неодмінно привезете її з собою?

— Це навряд чи було б можливо, — похмуро сказав сер Джеймс.

— Чому?

— Тому, що юна леді потрапила в дорожню аварію й має незначні ушкодження голови. Її доправили до лікарні й, коли вона опритомніла, зареєстрували під ім’ям Джейн Фінн. Коли — ах! — я це почув, розпорядився перевести її до будинку одного лікаря — мого друга, і одразу телеграфував вам. Вона знову впала в непритомний стан і відтоді не говорить.

— Травми не серйозні?

— А, лише синець і Одна-дві подряпини. Насправді з медичного погляду це абсурдно легкі ушкодження, щоб спричинити такий стан. Імовірно, її стан можна вважати наслідком психічного шоку для відновлення пам’яті.

— Пам’ять повернулася? — схвильовано скрикнув Джуліус.

Сер Джеймс доволі нетерпляче постукав по столу.

— Без сумніву, містере Гершайммере, якщо вона змогла назвати своє справжнє ім’я. Я гадав, ви збагнули це.

— А вам просто трапилося бути поряд, — докинув Томмі. — Щось трохи схоже на казку?

Але сер Джеймс був надто обачний, щоб втягуватись у перепалку.

— Збіги — цікава штука, — сухо промовив він.

Проте зараз Томмі був упевнений у тому, що раніше лише підозрював. Присутність сера Джеймса в Манчестері була не випадковістю. Анітрохи не збираючись кидати справу, як гадав Джуліус, він якимись власними способами віднайшов зниклу дівчину. Єдине, що спантеличувало Томмі: яка причина всієї цієї секретності? Він вирішив, що це примха адвокатського розуму.

Джуліус заговорив.

— Після вечері, — оголосив він, — я одразу їду побачитися з Джейн.

— Боюся, це неможливо, — заперечив сер Джеймс. — Дуже малоймовірно, що вони дозволять їй приймати відвідувачів о такій порі. Я радив би зробити це завтра вранці, близько десятої.

Джуліус спалахнув. Було в сері Джеймсі щось таке, що завжди підбурювало його до протистояння. Це був конфлікт двох владних особистостей.

— Усе одно, я маю намір поїхати туди сьогодні й перевірити, чи зможу переконати їх порушити дурнуваті правила.

— Це абсолютно марно, містере Гершайммере.

Слова пролунали, наче постріл з пістолета, і Томмі різко підняв очі. Джуліус нервувався і хвилювався. Рука, якою він підніс склянку до рота, злегка трусилась, але очі з викликом тримали погляд сера Джеймса. На мить здалося, що ворожість між ними двома от-от розгориться полум’ям, але врешті-решт Джуліус опустив погляд, переможений.

— Наразі, гадаю, ви тут бос.

—Дякую, — відповів інший. — То домовимось на десяту?

З довершеною невимушеністю він обернувся до Томмі.

— Мушу зізнатися, містере Бересфорде, для мене було неабияким сюрпризом побачити вас тут сьогодні ввечері. Останнє, що я про вас чув, це що ваші друзі глибоко стурбовані вашою долею. Про вас не було звісток кілька днів, і міс Таппенс схильна була думати, що вас спіткали негаразди.

— Так і було, сер! — Томмі посміхнувся своїй згадці. — Ніколи в житті не був у складнішій ситуації.

Відповідаючи на запитання сера Джеймса, він стисло виклав свої пригоди. Коли розповідь добігла кінця, адвокат подивився на нього з новим інтересом.

— Ви чудово виплуталися з халепи, — серйозно сказав він. — Вітаю вас. Ви виявили неабияку винахідливість і чудово зіграли свою роль.