Таємничий суперник

Томмі зашарівся від похвали, від чого його обличчя набуло креветкового відтінку.

— Я не зумів би втекти, якби не ця дівчина, сер.

— Так, — сер Джеймс трохи всміхнувся. — Пощастило вам, що їй трапилося... е-е... мати прихильність до вас.

Томмі хотів було заперечити, але сер Джеймс продовжував:

— Я так гадаю, немає сумніву, що вона одна з банди?

— Боюся, що так, сер. Я подумав: може, вони утримують її силою, але її вчинки з цим не в’яжуться. Бачите, вона повернулася до них, коли могла втекти.

Сер Джеймс замислено кивнув.

— Що вона казала? Якесь побажання, щоб її відправили до Маргарити?

— Так, сер. Гадаю, вона мала на увазі місіс Вандемеєр.

— Вона завжди підписувалася як Рита Вандемеєр. Усі друзі кликали її Ритою. І все ж, гадаю, ця дівчина звикла називати її повним ім’ям. І тієї миті, як вона кликала її, місіс Вандемеєр помирала або вже була мертва! Цікаво! Є кілька моментів, які вражають своєю невизначеністю — наприклад, раптова зміна їхнього ставлення до вас. До речі, в будинку, звісно, сталась облава?

— Так, сер, але вони вшилися.

— Авжеж, — сухо сказав сер Джеймс.

— І жодних доказів не залишили.

— Цікаво... — Адвокат замислено постукав по столу.

Щось у його тоні змусило Томмі підняти голову. Невже очі цього чоловіка побачили щось, до чого їхні були сліпі? Він імпульсивно заговорив:

— Шкода, що вас там не було, сер, під час обшуку будинку!

— Хотів би я там бути, — тихо сказав сер Джеймс. Мить він сидів мовчки. А тоді підняв очі. — А потім? Що ви робили потім?

Мить Томмі приголомшено дивився на нього. А тоді його осяйнуло, що, звісно, адвокат нічого не знає.

— Я забув, що ви не знаєте про Таппенс, — повільно сказав він. Моторошна тривога, на якийсь час забута у хвилюванні від звістки, що нарешті знайшлася Джейн Фінн, знову накрила його.

Адвокат різко поклав ніж і виделку.

— Щось сталося з міс Таппенс? — Його голос лунав вкрай напружено.

— Вона зникла, — сказав Джуліус.

— Коли?

— Тиждень тому.

— Як?

Сер Джеймс буквально вистрілював запитаннями. Томмі й Джуліус по черзі переповіли йому події останнього тижня та свої марні пошуки.

Сер Джеймс одразу перейшов до суті справи.

— Телеграма, підписана вашим ім’ям? Тоді вони достатньо знали про вас обох. Не були впевнені, як багато ви дізнались у тому будинку. Викрадення міс Таппенс — їхній зустрічний крок у відповідь на вашу втечу. Якщо знадобиться, вони можуть закрити вам рота тим, що може статися з нею.

Томмі кивнув.

— Саме так я й подумав, сер.

Сер Джеймс пильно вдивився у нього.

— Ви дійшли такого висновку? Непогано... непогано. Цікаво те, що вони точно не знали нічого про вас, коли тільки-но вас ув’язнили. Ви впевнені, що ніяким чином не розкрили своєї особи?

Томмі похитав головою.

— Так і є, — кивнув Джуліус. — Тож я гадаю, хтось їх напоумив — і не раніше, ніж недільного ранку.

— Так, але хто?

— Той всемогутній та всюдисущий містер Браун, звісно!

У голосі американця лунала слабка нота роздратування, що змусило сера Джеймса різко підняти очі.

— Ви не вірите в містера Брауна, містере Гершайммере?

— Ні, сер, не вірю, — емоційно відпарирував молодий американець. — Тобто не вірю як у такого. Я дійшов упевненості, що це вигадана особа — просто опудало, щоб лякати дітей. Справжній голова цієї справи — той російський тип, Краменін. Гадаю, він цілком здатен керувати революціями в трьох країнах водночас, якщо схоче! А той тип Віттінґтон, певно, голова їхнього англійського крила.

— Я з вами не згоден, — відрізав сер Джеймс. — Містер Браун існує.

Він обернувся до Томмі.

— Ви випадково не бачили, як саме передали цю телеграму?

— Ні, сер, боюся, що ні.

— Гм. Вона з вами?

— Вона нагорі, сер, у моїй сумці.

— Я хотів би поглянути на неї. Без поспіху. Ви згаяли тиждень... — Томмі похнюпив голову, — ще день-два — і вже було б несуттєво. Спочатку розберемося з міс Джейн Фінн. Потім візьмемося рятувати з неволі міс Таппенс. Не думаю, що їй загрожує нагальна небезпека. Тобто, доки вони не знають, що Джейн Фінн у нас і що до неї повернулася пам’ять. Ми повинні за будь-яку ціну тримати це в таємниці. Зрозуміло?

Інші двоє погодились і, домовившись про зустріч на завтра, видатний адвокат пішов.

О десятій годині двоє молодих чоловіків були в призначеному місці. Сер Джеймс зустрів їх на порозі. Він один не видавався схвильованим. Адвокат представив їх лікареві.

— Містер Гершайммер — містер Бересфорд — доктор Ройленс. Як пацієнтка?

— Почувається добре. Вочевидь гадки не має, скільки часу спливло. Цього ранку спитала, скількох

врятували з «Лузитанії» та чи про це вже написали в газетах. Цього, звісно, і треба було очікувати. Проте здавалося, що вона має щось на думці.

— Гадаю, ми можемо полегшити її тривогу. Можна нам до неї?

— Звісно.