Таємниця країни суниць (збірка)

—Наш найрозумніший — чики-брики! — буде снідати?

—А що ж мені — з голоду помирати через отих невдячних хвальків і підлабузників!

Ліжко зарипіло. Антошка просто перед собою побачив Бевзеві ноги. Голі, рожеві, втричі товщі, ніж у слона. Бевзь став на підлогу і зробив кілька кроків. Його п’яти пружинили, як м’ячі. Підлога рипіла і вигиналася.

Він сів на тумбу. І раптом згадав:

—Неподобство!.. Вони пішли, не проспівавши «чики-брики!»

—Я вам проспіваю, наш найрозумніший! — сказав ЗСБ.

Він проспівав. Бевзь трохи заспокоївся. І ось уже чулося його чавкання.

Антошка виліз із ями і наважився вистромити голову з-під ліжка.

Що то було за створіння! Це був велетенський рожевий мішок із салом. Навіть кілька мішків. Ноги й руки були як чотири мішки з салом. Пальці були як торбинки, міцно набиті салом. Живіт — справжня гора.

Кругла голова була накрита копою рудого волосся. Воно звисало на очі, як це бува у волохатих собак. А самі очі так запливли, що від них лишилися тільки дві вузькі щілини.

ЗСБ метушився навколо нього і лопатою кидав йому їжу до рота. Бевзь ковтав, не розжовуючи. За півгодини він з’їв п’ятнадцять відер суниць із пташиним молоком і запив діжею суничної наливки. Нарешті ЗСБ витер його простирадлом і вибіг із кімнати.

Антошка підхопився на ноги і оббіг навколо Бевзя.

—Руки вгору! — закричав він. Очі-щілини ворухнулися, паща роззявилась.

—Ти хто? — зітхнув стомлено Бевзь.

—Я Антошка. Я один із Отих Самих Трьох! Гора стривожено заворушилася.

—Ти чого виліз із ями? Лізь назад!

—Не полізу.

— Я ваш найрозумніший! Ти повинен кричати «чики-брики!»

—Шукай дурнів кричати тобі «чики-брики!». Руки вгору!

—Чого ти причепився? Я не можу підняти руки вгору. Я ніколи не підіймав руки вгору. Вони у мене важкі!

—Зисиби! Зисиби! До мене!..— загукав він.

Вбіг ЗСБ.

—Чики-бри...— побачив Антошку і подавився

словом.

Антошка про всяк випадок ударив ЗСБ у вухо і наказів:

—Ану берися — відсунемо ліжко!

Поки Бевзь віддихувався від суперечки, Антошка і ЗСБ відсунули ліжко від ями. Потім хлопчик наказав бевзику стати в куток і не ворушитися. Бевзь П’ятий опам’ятався:

—Ні, Зисиби, ти якраз ворушися! Біжи і клич сюди бевзиків!.. Аж п’ять! Ні, більше! Більше, ніж п’ять!..

Антошка глузливо спитав:

—Може, сто?

—Правильно, сто! Якраз сто! Зисиби, біжи і поклич сюди сто бевзиків! Нехай вони його вкинуть назад до ями!

ЗСБ зрушив з місця, та Антошка перейняв його.

—Стій, кажу, і не ворушися!

ЗСБ став. Бевзь зітхнув так, що застогнали шибки у вікнах. Він звівся на ноги. Підлога зарипіла і вгнулася.

—Я сам тебе туди вкину! — рушив він уперед. За своїм животом він не бачив підлоги.

—А не вкинеш! — Антошка відбіг у дальній куток.

Бевзь сунув на нього і поволі підіймав руки, щоб ухопити втікача. Товсті пальці тремтіли від нетерплячки. Але Антошка, як сонячний зайчик, майнув під його ліктями. Він підбіг до ями і зазирнув униз:

—Братці, побережіться, зараз щось упаде.

—Ати-бати! — донеслося знизу.— Ми готові!

Весь будинок тремтів, ніби тут ціле стадо слонів витанцьовувало польку. Бевзь засапався. А хлопчик перестрибнув через яму, присів, щоб Бевзь його не бачив, і ще голосніше крикнув:

—А не вкинеш!..

Той заревів, кинувся на голос і... проваливсь у яму.

Та не полетів. Його живіт застряв у отворі. Тоді Антошка гукнув ЗСБ, і вдвох вони сяк-так проштовхнули його вниз.

Спочатку той сунувся поволі. Він скавулів од страху, його живіт рипів об слизьке каміння. І тільки внизу, де яма була ширшою, зірвався, вереснув і гепнувся на дно.

—Солдати!— покликав Антошка.

—Ати-бати! Порядок! — відлунило знизу.

РАДНИКИ ХОЧУТЬ ЯИЦЯ-РАИЦЯ

Тепер треба було взятися за ЗСБ. Це було дивне і неприємне створіння. Височенький хлопчик, навіть вищий за Антошку. Вгодований, але майже без м’язів. Голова велика, як у всіх бевзиків, поросла сірим коротким волоссячком. І як у всіх бевзиків — білі очі з чорними цяточками зіниць.

На обличчі — ніякого виразу, в очах — нічого схожого на думку.

—То хто ж ти такий, Зисиби чи як там тебе?..— сказав Антошка.

—Зразковий Стопроцентний Бевзик. Мене виховав сам Бевзь П’ятий, наш найрозумніший, чики-брики! Скоро всі мешканці Країни Суниць стануть такими, як я.

—Що ж у тобі є такого зразкового?

—Я зразковий заздра, ябеда, підлабузник і хвалько. Крім того я покірний. Я наизразковішии з усіх бевзиків! А ви такий сміливий!.. Ви вже ЗБОЛИЛИ снідати? Невже ні? Чого б ви зволили покуштувати? — І раптом, схаменувшись, закричав: — А ти чого із ями виліз? От я все розкажу!.. Я розкажу самому...

—Це думка! Розкажи все Бевзю П’ятому, чи-ки-брики. Катай!

—Куди? — злякався ЗСБ.

—До ями. До свого Бевзя. Розповідати.

—Але ж там... високо...

—Не бійся, там Бевзь. Він м’який, не вдаришся.

Хлопчик підштовхнув ЗСБ до ями, той глянув через край, схлипнув, тоді озирнувся на Антощині кулаки. Скрикнув: «Чики-брики!» — і шугонув униз.

Тієї ж миті за дверима почулися швидкі кроки. Антошка сховався за фіранкою біля вікна.

До кімнати ввалилися всі три радники. Вони закричали: