Таємниця країни суниць (збірка)

Зате друзі мали тепер справжні харчі. І вони тут-таки, на ганку однієї з контор, посідали снідати. От тільки жаль, що без хліба. Але ковбаса була чудова, полтавська, квасоля — тушкована в томатному соусі, а помідори — свіжі, червоні, тверді. Та й квас був непоганий, хіба що трошки кислий.

Пригостили Кузьку, Кива і Муху. Вони їли ковбасу, квасолю і помідори вперше в житті. Їжа здалася суничним хлопчикам страшенно смачною. А через це вони ще раз поснідали суницями, а квасолю і ковбасу залишили на закуску, як ми залишаємо солодкий компот, фрукти або цукерки.

Навколо шуміли ябеди. Вони побоювалися підходити близько і викрикували здаля:

—А ми все розкажемо!..

—І про три контори!..

—І що Муха з ними їсть!..

Друзі не зважали. Та. коли над площею розлігся голосний крик: «Бе-е-евзики!..» — Дениско насупився і встав.

Діти попрямували до найближчого рогу. Аж коли нараз там виросла курява. За нею Дениско розгледів фіолетові курточки.

—Назад! Другою вулицею!

Дениско сів на велосипед і наказав Киву стати у нього за спиною.

—Лариско, Кузько, по машинах!

І тут почувся тремтячий ображений голосок Мухи.

—А я?

—І ти з нами?

—З вами...

—Нас підстерігають страшні небезпеки!

—Я не боюся!

—Лариско, візьми до себе Муху!

Загін розвернувся, знову виїхав на площу і з неї завернув на другу вулицю. — Бевзики!

Звідтіля теж насувався великий загін.

Бевзики увійшли до міста відразу з усіх боків. Всі виходи з площі були закриті. Ябеди повисувалися з вікон, щоб краще бачити. А ті, що були на площі, попритискалися до стін, щоб не заважати бевзикам узяти Отих Двох.

—Що робити? Що робити? Що робити? — побивалася Лариска.

Вона й так змучилася від хвилювання, а тут ще таке лихо.

—А Кузька тремтить! — наябедничав Муха Денискові.

—Може, ви зволите з ними битися? У мене є

підходящий камінчик,— улесливо сказав Кив.

З переляку суничні хлопчики згадали всі свої вади.

Але Дениско мовчав. Він думав: «Як тут не вистачає Антошки! Він би обов’язково щось вигадав!»

Якби не було з ними Лариски, Дениско б не вагався ні хвилини і кинувся в бій. Але сховати дівчинку було нікуди...

Бевзики щільним колом оточили загін. Вони тримали в руках заряджені рогатки. А в наших друзів навіть каміння не було, крім тієї жалюгідної грудочки, що її пропонував Кив.

Наперед виїхали двоє на віслюках. У одного з рота стирчав надломаний жовтий зуб. У другого було півтора довгих рожевих вуха. Піввуха замотано ганчіркою.

Ябеди гукали з вікон і з-під стін:

—А вони нам поставили три контори!..

—А вони ночували у Мухи!..

—А вони...

—А вони...

Кузька схвильовано сказав:

—Це Зубань і Вухань. Радники Бевзя. Погані наші діла. Коли вже приїхали ці — значить із ними все військо.

—Ми наказуємо вам їхати за нами до чорної ями! — проголосив Вухань.— Там уже сидить ваш перший. Якщо ви не послухаєтесь, то вас добряче поб’ють з рогаток, а тоді повезуть силоміць!

Дениско смикав себе за вухо. Треба було виграти хоч трохи часу, може, вдасться знайти якийсь вихід.

—А якщо ми здамося без бою, ви нас не битимете?

—Побачимо,— сказав Вухань.

—А навіщо нас кидати до ями? Нас зовсім не треба кидати до ями!

Дениско озирнувся на друзів: допомагайте!

—А я тут найсильніший, найхоробріший і найрозумніший! — випалив Кузька.

—Чи не зайдете до наших чудових трьох контор? — кланявся Кив. — Спеціально для вас поставили!

—А я все розкажу Бевзю П’ятому, нашому найрозумнішому!..— подав голос Муха.

—Чики-брики! — гримнуло вороже військо.

—Ми вам і за три контори віддячимо! — підвівся на мотузяних стременах Вухань.— Бач які, три контори поставили!.. А хто вас просив ставити три контори?!

Дениско думав-думав і нічого не міг вигадати.

—А Кузьку, Кива і Муху ми теж кинемо у яму! — докінчив Вухань.

Зубань досі мовчав. А тут і він підвівся на стременах:

—Ми ваш ушіх битимемо, аж поки ви жробитесь шиніми від шиняків і горбатими від гуль!!!

Лариска голосно засміялася:

—Та він шепелявить!.. Оце так генерал!..

Зубань враз позеленів од люті.

—Шміяччя ж мене!.. Ну, жаждіть! — Він напружив голос і підняв над головою якусь торбу: —

Я вам жараж покажу Кузьчину матір!

Крик жаху вирвався з сотень горлянок. Ябеди щезли з вікон. Ті, що були на площі, попадали в пилюку. Бевзики посипалися з велосипедів, поховали голови в коліна і завмерли. Кив і Муха теж упали долілиць. Муха тільки й встиг кинути:

—Пропали, як муха в окропі!..

Дениско, Лариска і Кузька зосталися на ногах.

А ті, на віслюках, міцно заплющили очі. Зубань навпомацки розв’язав торбу, і звідти вилетіла біла ворона.

Вона звилася вгору, склала крила і каменем телепнулась об землю. І тої ж миті перевернулася на золоту змійку.

Змійка підняла голівку і почала вихором обертатися навколо себе. І разом з нею від землі піднімався вир їдкої куряви.

Він зростав, зростав і раптом — зник. А на його місці стало таке, що Дениска і Лариска теж скрикнули і впали долі.

—Ма-ачуха!.. — протягнув Кузька.

Тепер тільки він один дивився на відьму.