Таємниця країни суниць (збірка)

Антошка ласкаво провів пальцями по гуцульських візерунках на її кришці. Вони були багатозначні і таємничі. А ще так недавно це була звичайна собі скринька. Така звичайна, що Антошка навіть наважився забрати її з піонерської кімнати, щоб збирати суниці!

Хлопчик обережно взяв скриньку обома руками і пішов назад.

Двері знову розчинялися перед ним і зачинялися за спиною. Він неквапливо перейшов третій зал, потім другий, потім перший і нарешті вийшов на золотий ганок.

Друзі стояли на траві і дивилися на скриньку в Антощнних руках.

Все було так урочисто, що Антошці стало якось ніяково. І він буденним голосом спитав:

—А де ж цар, царевич, король, королевич, швець і кравець?

—Пішли по суниці,— відповіла Гулька.

Антошка зійшов зі сходів і спинився. Він поклав скриньку на траву і взявся рукою за кришку.

—Ну?

Діти озирнулися на Країну Суниць, що розляглася унизу до самого обрію.

Країна була гарна. Вся зелена, у жовтому плетиві доріг і доріжок. Вистелена чагарниками. Прикрашена гаями і лісами. Схвильована гарними горами й горбочками, ярками і долинами. Оторочена густим лісом.

Лише подекуди краєвид псували купки обідраних дерев. Але надходив час, коли в цій країні почнуть старанно доглядати кожне дерево, і тоді мертві гаї знову зазеленіють, укриються молодим листячком, зведуть до сонця ніжне пагіння... Країну вкривав прозорий синій серпанок.

—А наша гора зовсім не синя, а зелена,— сказав Кузька.

—Авжеж. Гори здаються синіми тільки здаля...

Антошка перевів очі на скриньку. В цю мить Кив закричав:

—Радники!..

Згори друзі побачили, як на полонину здираються радники. З чагарника навкарачки виліз безвусий. Він так втомився, що вже не міг стояти на ногах.

А з другого боку з’явилися Зубань і Вухань. Вояка ще й досі був у мідному самоварі. Солдати

сумно зітхнули. За радниками лізли бевзики. То були залишки їхньої армії.

—Починаю! — промовив Антошка.

Він відчинив скриньку. В ній лежало і сліпуче світилося золоте яйце-райце.

Солдати завмерли в почесній варті. Антошка взяв яйце і проказав:

—Нехай всі хлопчики і дівчатка в Країні Суниць довідаються про себе правду і зрозуміють, що таке — добре, а що — погано!

Він вдарив яйце-райце об край скриньки. Воно з мелодійним дзвоном розкололося навпіл. Золота шкарлупка впала на дно скриньки.

З яйця-райця вихопилася блакитна хмарка. Вона швидко злетіла в небо й попливла до Країни Суниць. Здалося, ніби повіяв вітерець.

—Дивіться! — зойкнули в один голос Лариска й Гулька.

Вони показали вниз. Усі бевзики враз спинилися, випростались і почали озиратися навколо себе. Дехто з них усміхався, дехто з подивом і зневагою роздивлявся Зубаня і Вуханя. Потім усі вони повернулись і спокійно пішли вниз.

Брехун, Зубань і Вухань теж відчули, що сталося непоправне. Вони враз зіщулилися і поплазували у чагарники. Вони ніколи більше не наважаться повернутися до країни, яку так довго дурили і обкрадали.

—Я собі уявляю, що зараз коїться по наших містах! — засміявся Кузька і від щастя заплескав у долоні.

Кив, Муха і Гулька теж почали сміятися і плескати руками.

Дениско мовчки вдивлявся кудись удалину. Лариска дивилася на Антошку круглими очима. В них бриніли великі сльози. Тільки тепер діти почали по-справжньому розуміти, що вони вже ніколи — ніколи! — не повернуться додому.

Антошка опустив очі до скриньки.

—Зайчик...— здивовано сказав він.

Справді, золота шкарлупка яйця-райця обернулася яскравим сонячним зайчиком. Він лежав у скриньці і сміявся до дітей.

Дениско, Лариска і Антошка теж сумно всміхнулися.

—Здрастуй, сонячний зайчику! — сказали вони.

—Здрастуйте, дітки,— блимнув зайчик.— Ви, мабуть, шкодуєте, що пішли за мною в цю країну?

Діти серйозно відказали:

—Ні. Ми не шкодуємо. Але ми дуже скучили за своїми...

—Але ж я вас учив, як повернутися додому! — сказав сонячний зайчик.

—Вчив. Треба випустити тебе із скриньки і сказати лічилку-поверталку.

—То в чім же річ? Кажіть лічилку — та й усе...

—Ми її забули... — зітхнули діти засоромлено.

—То вигадайте нову!

—Хіба це можна? Зайчик засміявся:

—У країні-казці можна все! Не гайте часу, дітки, я вас зачекаю.

Суничні діти і солдати уважно прислухалися до цієї розмови. Кузька, Кив, Муха і Гулька тепер знову захотіли до країни трьох друзів.

Лічилочку складали весело і дружно. Лариска почала її відомою приспівочкою:

—Ой дана, дана, дана!..

Потім Антошка скомандував:

—А тепер усім взятися за руки, щоб хто, бува, не залишився!

Тут солдати стали струнко, цокнули каблуками і віддали честь.

—Ми підемо!

—Куди? — здивувалися діти. — Ати-бати — на базар!

—Та навіщо ж вам на базар?

—Треба новий самовар купити. Ми без самовара не можемо! — І, побачивши, що діти засмутилися, солдати всміхнулись: — Та ви не журіться, ми ж із лічилки. Ми ще стрінемось! Ати-бати!

—До зустрічі! — сказали їм усі.— Ви були вірні і мужні друзі.

Солдати ще раз віддали честь, повернулися кругом і пішли. А діти, міцно тримаючись за руки, заспівали:

Ой дана, дана, дана,

Здрастуй, скринько довгождана!

Розступіться, гори сині,—

Ясен зайчик в нашій скрині!

Ой сунички, зелен гай,

Земле-казко, прощавай!