Таємниця Великого Сканера

Біля тренажера стояв курсор, знайома всім машина миттєвого пересування Заекранням. Не встиг Кадим навіть почухатися, а Васла сказати своє знамените «це... як його...», як вони опинилися біля підніжжя планетольота. Він був такий величезний, що спочатку всі розгубилися, особливо Кадим, якому належало вести це громаддя. Навколо пускового столу метушилися десятки глюків.

— Нічого собі, — пробурмотів новоявлений пілот.

— Не слабо! — погодився Рикпет.

— Це... як його... — на більше Васлі забракло слів.

Тільки Шаната мовчки похитала головою: вона раптом злякалася. На тренажері не було такого відчуття реальності, а тут... Таке громаддя!

— Тепер зрозуміло, чому нас ганяли на тренажері. Якщо ми таку штуку гахнемо, то половину Заекрання спалимо! — сказав Рикпет Кадиму. — Так що дивися, не нароби помилок!

— Та я із заплющеними очима! Ти що...

— Це... як його...

Швидкісний ліфт за лічені секунди доставив їх у кабіну. Там усе було точнісінько так само, як і в тренажері, тільки довелося надягати скафандри. Як пояснив Великий Процесор, старт і спуск здійснюються тільки в скафандрах — задля безпеки екіпажу. Важко хряпнули дверцята, які відрізали команду від зовнішнього світу. В кабіні запала цілковита тиша. Пролунав змінений динаміком голос Великого Процесора: «Готовність одна хвилина», — і відразу механічний голос почав відраховувати секунди: «Ключ на старт... Запалювання... Є...»

У кабіні почалася вібрація, почулося глухе рокотання, що швидко переросло в оглушливе ревіння.

— Є відрив від столу! Пішов, рідний...

Перевантаження втисло екіпаж у крісла. Немилосердно трусило кілька хвилин, а потім раптом настали повні тиша і спокій.

— Вітаю вас, ви на орбіті! Кадиме, ти чудово впорався. Молодець!

Усі полегшено зітхнули, а Шаната навіть усміхнулася. Рикпету здалося, що Кадим від гордощів груди випнув колесом, тільки під скафандром це було не дуже помітно. Тепер усі взялися скидати скафандри, але ніхто не подумав, що це доведеться робити в невагомості! Коли про це доповіли Великому Процесору, той ляснув себе по лобі так, що це почули навіть у навушниках на орбіті.

— Увімкніть режим штучної гравітації! Велика червона кнопка ліворуч, поряд із кріслом бортінженера!

— Це... як його... ага! Знайшов!

За секунду все владналося. Скафандри прибрали в спеціальний відсік, Шаната сіла за бортовий комп’ютер, і дуже швидко курс до сузір’я Зеленого Пса було розраховано, перевірено в Центрі керування польотом і введено в комп’ютер, який відповідав за режим пересування в підпросторі. Усі зайняли свої місця, і Кадим за наказом командира ввімкнув маршовий двигун.

Розділ 2

Спочатку начебто нічого й не сталося, тільки штовхнуло несильно, й зірки на екранах розмазалися, як це іноді показують у фантастичних фільмах. Шанату трішки занудило, й вона скривилася. Перевантаження не було, всі спокійно сиділи в своїх кріслах, Васла навіть длубався в носі, а потім голосно чхнув, від чого Кадим здригнувся.

— Не чхай під руку! — неголосно сказав він, уважно дивлячись на покази приладів. Нарешті вони відчули, що їх легко втисло в крісла.

— Приїхали, — сказала Шаната.

— Так швидко? — зачудувався Кадим. Йому було шкода розставатися з кріслом пілота.

— Підпростір — це клас! — посміхнувся Дроник. — Джик — і на місці!

— Виходь на навколопланетну орбіту, подивимося, куди краще човника саджати.

Кадим кивнув, а Шаната відразу навантажила свій комп’ютер новим розрахунком. Планетоліт, здавалося, завис нерухомо над планетою, хоча насправді просто обертався разом із нею на однаковій швидкості.

— Додай трішки, — попросив Рикпет, — так ми нічого не побачимо.

Кадим на кілька секунд увімкнув планетарний двигун, швидкість збільшилася, і вони почали обліт планети Ц. Побачили тільки один величезний материк і безкраїй, дуже гарний з космосу блакитний океан. Кривий ріг материка, що тягся майже до полюса, відтинала гряда гір. З висоти орбіти білі хмари, підсвічені двома сонцями, були просто чудові.

— У них, напевне, дуже коротка ніч, — припустив Рикпет, — два сонця!

— Це... як його... А спати коли?

— Вони на ніч темні пов’язки на очі надягають! — засміявся Кадим.

— А, може, в них узагалі ночі нема! і не сплять вони зовсім, — висловила свою думку штурман експедиції, — у них, швидше за все, інакше, ніж у нас. Причина єдина — це інша планета!

— Красиво все-таки... — мрійливо промовив Дроник, — Кнопу[2] б сюди, щоб теж помилувалася...

— Це справи не стосується, у всякому разі, поки що, — припинив балаканину командир. — Сідати будемо поруч із великим містом.

З орбіти було видно, що місто, розташоване на березі океану, величезне. На материку була безліч інших міст, але набагато менших.

— Це... як його... Напевно, це столиця... Цей Родосим...

— Сидиром, — поправив Рикпет.

— Ага, ну цей... Професор... Він, напевно, теж десь біля столиці сідав.

— Радар засік на орбіті об’єкт, — доповів Кадим.

— Зближуйся, — скомандував Рикпет.

Кадим на мить запустив планетарний двигун, додав планетольотові необхідної для зближення швидкості. Вже за півгодини стало зрозуміло, що це точнісінько такий самий планетоліт.