Таємниця Великого Сканера

Кадим делікатно пішов на кухню, причинив за собою двері й загримів посудом, продовжуючи почате прибирання.

— Трапилося багато чого, — неголосно почала розповідати В’ю, — по-перше, тобі на хвіст сів шпик, а Брейк це побачив, а потім вирішив позбутися тебе. Раз за тобою шпигують — виходить, тебе розкрили. Так сказав він.

— Та мало там до кого може причепитися шпик?! — обурився Флеш. — Треба було сказати мені! Поводив би тиждень за собою цього недоумка, та так, щоб ноги в нього відлетіли, і все б закінчилося!

— Це ще не все. Це тільки по-перше. А по-друге, один мій знайомий встановив, що Брейк — зрадник. Він працює на Директора планети.

— Не може бути... — пробурмотів Флеш. — То он чому... Знаєш, одного разу я бачив його з одним глюком, якого колись помітив, як той виходив з будинку Міністерства загальної безпеки. Я тоді Брейку і сказав, що, мовляв, цей глюк ненадійний і краще з ним не знатися. А за кілька днів він мене позбувся. Я так думаю, що це Брейк на мене шпика наслав. Та-а-ак... Брейк — зрадник! Стільки років в Опорі! А твій знайомий — надійний глюк?

— Це дуже незвичайний глюк, та й взагалі не глюк. Він стверджує, що прилетів з іншої планети нам на допомогу!

— Стоп! — Флеш підняв руку й усміхнувся. — З іншої планети, кажеш? Агов, Кадиме, друже, ходи-но сюди! Тобі неодмінно треба це послухати!

З кухні, витираючи руки об фартух, вийшов Кадим. Флеш усміхнувся, коли побачив товариша в такому незвичному вбранні.

— Упізнаю вплив В’ю! Кадиме, тобі треба це послухати. Тут начебто ще один іншопланетник з’явився.

Кадим миттю посерйознішав, скинув фартух і кинув його на стіл. В’ю уважно глянула на нечупару, Кадим крекнув і відніс фартух на кухню. Флеш зареготав.

— Отож-бо! У неї не посачкуєш! Це тобі не добряк Флеш...

— Отож, — провадила дівчина, — цей глюк може перетворюватися на що завгодно. Він вирішив пожартувати з Брейком і заліз до нього в кишеню...

— Дроник! — вигукнув Кадим. — Це наш Дроник! Тільки він може викидати такі штуки.

— Так... — розгубилася В’ю. — Він казав, що його звуть саме так.

— Я ж прилетів сюди не сам! Нас було п’ятеро! Четверо полетіли в човнику на планету, а мене командир залишив на планетольоті. А потім вони зникли, і я полетів їх шукати. Дроник знайшовся! Це чудово! Флеше, Дронику можна повністю довіряти. Якщо він сказав, що цей Брейк зрадник, можеш не сумніватися. Він — зрадник.

— Та-а-ак... — протяг Флеш. — Цікаві справи... Виходить, лабораторія давно під ковпаком? Чому ж її не знищили? Адже лабораторію організовував сам Брейк! Навіщо? І крім цієї, є ще інші! І хтось узагальнює результати їхньої роботи, а ми отримуємо ці матеріали! Тобто отримували, коли я ще в ній працював. І Брейк це все знає, проте лабораторії працюють! В’ю, тобі не здається це дивним?

— Дроник мені розповідав, що зразки, які приносив Брейк, несправжні, вони заражені зовсім іншими вірусами, — додала В’ю.

— Ні, люба, ми досліджували й справжні зразки, які приносив я сам. Брейк не завжди про це знав, але результат був той самий: цілковита відсутність результату. Знаєте, що я вам скажу? Тут тхне гігантською провокацією! Все це мені нагадує чайник.

— Що нагадує? — здивувалася дівчина.

Флеш поставив на плиту чайник, на дні якого хлюпало трішки води. За хвилину з носика повалив щільний струмінь пари.

— Ось бачиш? — задоволено спитав Флеш.

— Що? — в один голос перепитали В’ю з Кадимом.

— Якщо носик закрити, в чайника зірве кришку, а то й увесь чайник розірве! Отож, я думаю, а чи не є ці всі лабораторії таким ось носиком, через який вилітає невдоволення реалітів? Придумали легенду про якийсь вірус, якого, може, й не існує зовсім, і підкинули Опорові. Ми виснажуємо себе, марнуємо силу і час на пошуки цього загадкового Х-вірусу, якого не існує в природі, а тим часом заражених усе більшає, а реалітів меншає! Кому це вигідно? Тільки Великому Сканеру! Директорові планети, щоб його розірвало! Неправда повинна бути величезною, щоб у неї повірили!

В’ю з Кадимом сиділи мовчки, вражені правдою, котра щойно відкрилася, а в тому, що Флеш відкрив правду, вони не сумнівалися. Тим часом велетень і далі міркував уголос:

— Але якщо Х-вірусу не існує в природі, виходить, є інша причина, через яку реаліти так змінюються?

— І ще є Забугорна Долина, — докинула В’ю.

— Яка ще Забугорна Долина? — перепитав Флеш.

— Дроник казав, що про неї згадував співрозмовник Брейка.

— А з ким він розмовляв? Хоча ні, стривай... Ти все одно не розповіси так, як розповість сам Дроник. Його треба терміново витягати з-під контролю Брейка. Хоч би чого не сталося... Коли ти повинна з’явитися в лабораторії наступного разу?

* * *

Усе виявилося на диво просто. Варто було Факсу Копіру зачинити люк, як напис на екрані монітора згас.

— Молодець, Факсе! За твої видатні заслуги в справі розробки літальних апаратів нагороджую тебе Великим Гаманцем із золотим нашийним ланцюгом! Спробуй, ми зможемо злетіти на цьому апараті?