Таємниця Великого Сканера

На моніторі виникла картинка апарата, на якій тривожними миготливими кольорами світилося хвостове оперення, те саме, що було знесене пострілом з магнітної гармати. Тепер хоч було зрозуміло, який вигляд воно мало. Копір покликав керівника фахівців. Той уважно вивчив картинку й кивнув:

— Без проблем! За два дні зробимо.

І робота закипіла. За два дні, звичайно, закінчити не вдалося, але за чотири бригада зробила все як слід. Поки ремонтники виготовляли нові рули поворотів і висоти, лагодили обірвану петлю люка, Факс і далі обживався в кабіні. Йому навіть вдалося запустити двигуни, що добряче налякало ремонтників. Апарат легко піднявся над підлогою. Потужні потоки розжареного повітря розкидали все навколо, а двох глюків, які потрапили під потік, відкинуло, мов пушинки, метрів на двадцять. Один з них поламав руку, другий обійшовся десятком синців. Незважаючи на цей сумний випадок, усі дуже раділи з того, що справа так швидко просувається: Директор планети пообіцяв велику винагороду, якщо апарат полетить. На четвертий день апарат було цілком відновлено і його викотили з ангару. Копір попросив усіх відійти на пристойну відстань, забрався в кабіну і запустив двигуни. Додаючи потужності, він підняв апарат у повітря та перевів його в горизонтальний політ, одночасно набираючи висоту. Зробив коло над полем і акуратно приземлився. Факс був щасливий і гордий: завдання Великого Сканера виконано! Він злетів! і приземлився! Ремонтники тішилися, мов справжні реаліти, стрибали й обіймалися, мріючи про те, як витратять гроші, обіцяні Директором планети.

Довідавшись про успіх, Великий Сканер відклав усі свої справи і примчав до ангару. Обійшов навколо апарата, задоволено поплескав помічника по плечу, забрався в кабіну й сів у крісло.

— Ну що ж, покатай мене, любий Факсе, на цьому диві техніки.

— Слухаюся, мій пане, — відповів Копір, сяючи усмішкою.

Апарат стрімко злетів у небо. Цього разу Факс вирішив облетіти навколо столиці. Директор не перешкоджав, тому що розумів: таємниця апарата рано чи пізно стане відомою всім. Не зав’яжеш же очей глюкам, які з землі дивитимуться на небачене диво?

Великий Сканер зацікавлено оглядав місто і його околиці з висоти пташиного польоту. Раптом біля підніжжя гори, яку вони облітали, залишаючи місто трохи осторонь, його погляд зачепився за срібний хрестик, який блиснув у променях Ба, що на мить пробили щільне покривало низьких хмар.

— Ану стривай, — він торкнув Копіра за плече, — повернися назад, до гори.

— Що трапилося?

— Може, мені здалося, а може, і ні... — пробурмотів Директор планети, не відриваючи погляду від землі. — Он воно! Бачиш?

Тепер і Копір побачив на землі вже два сріблясті хрестики. Не запитуючи дозволу Великого Сканера, він повів апарат на посадку. Перед їхніми здивованими поглядами постали ще двійко точнісінько таких самих апаратів.

— Що це значить, мій пане? — запитав уражений Факс Копір. — Якщо цей апарат розробляв і будував я, то звідки з’явилися інші?

— Я не знаю, — можливо, вперше за час їхнього знайомства чесно відповів Директор планети. — А ти нічого не пам’ятаєш?

Факс Копір похитав головою — він нічого не пам’ятав. Підійшли до апаратів. Люки їхні були наглухо зачинені.

— Згадуй, любий Факсе, як відкриваються люки?

Факс знизав плечима: не знав. Він постукав по люку кулаком, і метал відповів глухим звуком. Обоє постояли ще кілька хвилин біля апарата, а потім повернулися до свого. Факс уважно оглянув люк. Замок його було пошкоджено під час невдалого приземлення, і він досі не працював, зате в ледь помітній кишеньці праворуч від люка він знайшов важкеньку сріблясту коробочку з однією-єдиною кнопкою.

— Заждіть-но, — сказав він Великому Сканеру, вистрибнув на землю, підійшов до одного з апаратів і натис кнопку. Кілька секунд нічого не відбувалося, і Копір уже збирався розчаровано махнути рукою, як раптом люк здригнувся й поповз убік, а за мить по тому до ніг непроханих гостей послужливо виїхав трап.

— Є! Спрацювало! — радісно вигукнув Факс. — Люк відчинився!

— Молодець, Факсе Копіре! Ти навіть не уявляєш, який ти молодець!

Вони зайшли в апарат. Він був точнісінько такий, як і той, на якому вони прилетіли. Спалахнув, згас і знову спалахнув екран монітора, на якому з’явився напис незнайомою мовою. Великий Сканер запитливо глянув на Копіра, той здивовано знизав плечима: хто його знає, що потрібно цій машині?

* * *