Тенета війни

— Я не маю сумнівів у тому, що ви справді готуєтеся до війни, а не створюєте оману, аби згодом перейти на ворожий бік, — відверто відповів Ярема.

— Рада це чути. Що скажете про боєготовність, ми можемо претендувати на вступ до Союзу?

— Рівень ваших збройних сил...

Поруч намалювався Зіновій, уже добряче напідпитку (треба дозволити собі розслабитися в останній вечір, пояснив він шляхтичу напередодні; чим це розслаблення відрізнялося від попередніх вечорів, Ярема не розумів, але заглиблюватися у питання не став), та навіть у такому стані той лишався сумлінним дипломатом.

— Чарівна п-панно, ми не можемо давати ж-жод-них коментарів, — дипломат погрозив пальцем Яремі. — Ми лише передаємо скромну д-думку... Господи, ви найгарніша жінка цього вечора! Маю ч-честь запросити вас до танцю.

— Дякую, пане Чарнецький, проте змушена відмовитися, — сказала Сильвія. — Я чудово розумію, що після Північної війни ніхто не хоче приймати нову державу, над якою завис ятаган Османської Імперії.

— Радий, що ви усвідомлюєте цю непросту с-ситуацію.

— Двоморський Союз — наша надія, в яку мало хто вірить, — продовжувала Ракоці. — Великий Князь особисто вирішує питання найманців Центральної та Західної Європи.

— Дуже мудро, — вклонився Чарнецький. — М-мудро і розважливо!

— Коли нас розіб'ють, ми продовжимо війну у підпіллі, — Ярема відзначив, як спокійно вона сказала «коли». — Але з силами Союзу ми не програємо. Натомість станемо вашим південним щитом! Союз, а особливо Королівство Польське та Український Гетьманат, не отримають турецьку гадюку під черевом.

Чарнецький замість відповіді приклався до келиха. Сильвія повернулася до Яреми.

— Згідно останніх відомостей, початок атаки заплановано після виборів гетьмана, коли булава переходитиме до наступних рук, — мовила розвідниця. — А після завоювання наших земель османи рушать на Крим і Таврію.

Зіновій ледь не захлинувся вином.

— Гучна погроза. А докази? — спитав Ярема.

— Будуть, якщо ви готові рушити у невелику мандрівку. Надзвичайні посли перезирнулися. Чарнецький посміхнувся широкою посмішкою нетверезої людини.

— Що скажеш, п-пане Яровий? Ми готові?

— Я маю наказ дістати якомога більше свідчень. Відповідно, не маю права закривати очі на можливий напад на союзника та наші землі.

Дипломат потер лоба, похитався з п'яток на носаки, а потім хвацько клацнув підборами.

— А бодай мене! Заради чарівної п-пані Ракоці! Що за мандрівка? Я готовий!

Добу по тому вони стояли у порту Константи на палубі невеликого вітрильника. Такі судна використовуються контрабандистами: швидкі, верткі, не пристосовані для бою. Сильвія, вбрана у сірий дорожній костюм, розглядала мапу та обговорювала з капітаном і штурманом їхній курс. Чоловіки уважно слухали — вся команда ставилася до пані Ракоці з великою повагою. Ярема наказав собі не витріщатися, і саме в ту мить Сильвія зловила його погляд. Шляхтич швидко відвернувся до Зіновія. Той повсякчас пересмикував плечима: морське повітря на початку жовтня було пронизливо-холодним.

— Чому я на це пристав, нагадай-но? — спитав Чарнецький похмуро.

— Ти випив, пускав слину на пані Ракоці та горів завзяттям, — відповів Ярема.

— Дуже підступно... А ти цілий місяць присипляв мою увагу, переконував у своїй сумирності, а потім заманив у пастку... Замість дороги додому ми пливемо у якусь сраку!

Характерник тільки форкнув у відповідь.

— Панове, — підійшла Сильвія. — Прошу вашої уваги.

Вона вказала на мапу болотяної місцини, тут Дунай впадав до Чорного моря.

— Тут розкинулися величезні плавні, ідеальна схованка для невеликих суден і тимчасових таборів, де зараз таборують десантні загони османів в очікуванні наказів.

— А ми... — почав було Зіновій.

— А ми захопимо в полон їхнього офіцера, — закінчила Сильвія. — Ви переконаєтеся у правдивості моїх слів.

— Скільки я випив, коли на це погодився? — повернувся Зіновій до Яреми.

Вітрильник рушив у відкрите море. Яровий, що всю дорогу до порту намагався не переживати, схопився за борт, глибоко вдихнув солоного повітря, глянув угору... Непрохані спогади накривали раптовою лавиною та безпардонно ламали світ, охоплюючи голову задушливим лантухом. Але не сьогодні. Не зараз. Не тут.

Характерник повільно видихнув, облизнув солоні губи, перевів погляд на блискучі брижі, змусив себе думати про їхню красу, аж раптом обриси на воді перетворилися на величезну тінь аеростату — і він з жахом усвідомив, що зараз настане загибель. За мить засвистить повітря, вода поросте білими вибухами, палуба трісне, щогли впадуть, люди кричатимуть, він опиниться у холодній воді, битиметься в пошуках порятунку від глупої смерті...

— Все гаразд? — Сильвія обережно торкнулася його плеча.

Ярема трусонув гривою. Її легкий дотик зруйнував кляте марево, за що він був ладен розцілувати Сильвію.

— Лишень погані спогади, — характерник криво посміхнувся та витер піт з лоба.

Глянув на пальці, що побіліли від судомної хватки. І все на очах у Ракоці!

— Курва-війна?

Найменше він очікував почути ці слова від неї.

— Курва-війна, — погодився ошелешено Ярема.