Тенета війни

Про вибори гетьмана гомоніли всюди — на ринках і вулицях, у шинках і крамничках, біля криниць і стаєнь — всі думали-гадали, хто стане наступним: Яків Яровий чи Борислав Нічога. Головне питання рясніло на перших шпальтах газет та журналів; на підтримку кандидата малювали графіті й знущалися із зображень опонента; на результати робили ставки, а палкі дискусії у корчмах перетворювалися на бійки; сердюки, що мали їх зупиняти, повсякчас долучалися до сторін залежно від політичних переконань. Здавалося, навіть вуличні коти нявчали про вибори, і черга на цепелін «Danylo Halyc'kyj» маршруту «Львів-Таллінн» не була винятком.

— Той вояка не розуміється на керуванні державою! Це йому не верхи гарцювати! Сусіда в мене ветеран-січовик, то він глухий на одне вухо, — аргументував один.

— І що? У Ярового рідний брат характерник, прокляте плем'я, — відказував другий. — «Літопис Сірого Ордену» читали? То жах, справжнісінький жах, а вони поміж нас ходять!

Северин поправив костюм: для завдання він убрався як пересічний містянин середніх статків.

— Би, шановний, з льоху вилізли? Я не тільки ту книжку читав, але й газети щодня переглядаю, і там уже не раз писалося, що Яровий привселюдно від брата відхрестився та Орден засудив! Неодноразово!

— А ви й повірили? — розсміявся опонент. — Наївні! Яровий каже те, що хочуть почути. У нього рідний батько сіроманцем був! Про що тут сперечатися?

— Нічога за характерників вступився, — втрутився третій. — Наклепам не вірить і каже, що безліч разів на власні очі бачив, як перевертні чесно на північних землях билися.

— Ну й бовдур той Нічога! Такою заявою він собі кілька голосів зрізав! От куди йому в гетьмани, якщо навіть не розуміє, коли час стулити пельку? Орден зараз підтримувати — то голою дупою на їжака стрибати!

— Панове, балачки ваші жодного сенсу не мають, — не втримався четвертий. — Ви завзято дискутуєте про газетну обгортку, насправді ж обиратимуть так, як у радах між собою по грошиках домовляться.

— То, може, шановні, настав час обирати нам, га? Чому гетьмана тільки Чорна Рада обирає? Це ж гетьман України, то й вирішувати треба всією державою!

Усі розреготалися.

— Ох, свята простота! Такі нісенітниці верзете, казна-що...

— Ви собі обранця до Чорної Ради обирали? Обирали! От він і вирішить.

Черга поволі просувалася. Северин слухав балачки краєм вуха та не спускав очей із голомозого пана за кілька кроків попереду — його належало вбити.

Характерник, якого переслідував Северин, мав захопити цепелін, що стало б першою ланкою у вервечці жахливих речей, показово скоєних завербованими лицарями Ордену для його остаточної дискредитації. Скарбничі дізналися про це з документів, розкодованих кілька днів тому. Іван Чорнововк, не зволікаючи, наказав знищити усіх згадуваних у паперах зрадників і назвав цю подію Судним днем.

— Продажна наволоч має привселюдно створити видимість великої державної зради, — пояснив осавула, — аби новий гетьман, хто б ним не став, мусив відкликати грамоту Хмельницького.

Зазвичай призначенці виконували подібні завдання в парі (особливо коли йшлося про важливу місію), але нині сили куреню не давали такої змоги, тому кожен мав упоратися самотужки. Навіть Іван Чорнововк узяв на себе зрадника — всі мали загинути впродовж доби, не встигнувши скоїти жодного із планованих злочинів.

«Данила Галицького» було пофарбовано у яскраво-блакитний колір із золотим галицьким левом посередині. Северин давно мріяв політати на дирижаблі, але, як то часто трапляється, постійно відкладав здійснення мрії. Тепер, коли йому вперше доведеться ступити на борт повітроплава, він мусить убити одного з пасажирів.

Війна ожила, повернулася на руки чужою кров'ю, тільки замість земель Північного Альянсу Северин мандрував полками Українського Гетьманату. За останні дні він убив двічі: після викрадення шифру прибрав молодика з коханкою у придорожній корчмі та зарізав самотнього чоловіка на хуторі поблизу Сміли. Чорна діра розчахнулася знову, засмоктуючи докори сумління: він просто виконував накази.

Єдиною розрадою були листи Катрі. Дружина (він майже звик до цього слова) сповіщала, що їздити верхи стало важко, її звільнили від усіх завдань до пологів, тож вона вирішила пошукати добру повитуху. Скоро народиться дитина. Його дитина. Їхня дитина!

Яким батьком він стане? І як це взагалі — бути батьком? Як виховувати дитину? Раніше він не замислювався. Чи Ігор Чорнововк переймався цим свого часу? Мав сумніви чи, навпаки, достеменно знав, як виховуватиме нащадка?

Одне Северин вирішив напевне: він не хотів, аби його син чи донька вбивали, як довелося йому. Нехай стануть поетами, мандрівниками, лікарями чи винахідниками — бодай що заманеться... Але не холоднокровними вбивцями із випаленими душами.

Соломія на листи не відповідала. Захар сповіщав, що відьма засмутилася через історію з Ліною, «але ж ти знаєш, що мине час і вона напише, але повір, вона справді радіє за тебе, але...». У повідомленнях вчителя було забагато «але», в яких Северин безпомилково вбачав нещирість.

— Вітаю, пане. Прошу квиток, — мовила приязна дівчина.