Тенета війни

Голомозий потупав сходами нагору. Северин упізнав його: кульгавий Михайло, давній знайомий Захара, що колись привітав його у Буді словами про найгірший вибір у житті.

— Каюта номер сім, перша кляса. Чудовий вибір, пане! Бажаємо приємного польоту.

Северин піднявся східцями башти до входу, де знову показав квитка і зайшов до палуби першого класу. Треба якомога швидше знайти каюту зрадника. На цій висоті Чорнововк не міг перестрибнути у Потойбіч і пройти крізь стіну. Нюх вивів його до третьої каюти. Пощастило: Михайло ще не встиг замкнутися. Северин увійшов до нього і гукнув:

— Перепрошую!

Михайло вийшов із сусідньої кімнати та здивовано на нього глипнув. Не впізнав.

— Мабуть, у касі щось наплутали, бо в мене також третя, — Чорнововк простягнув йому свого квитка.

Загули мотори, підлога гойднулася, відтак Северин промахнувся, і удар, що мав стати смертельним, лише черкнув по шкірі.

— Курва! — Михайло відстрибнув і теж вихопив ножа.

Але Северин не збирався битися: його пальці торкнулися закривавленого леза і він зашепотів. Михайло захрипів, похитнувся та впав на коліна. Повітря навколо загусло. З останніх сил зрадник здійняв руку та метнув ножа. Чорнововк ухилився, продовжуючи закляття, а Михайло розпачливо заскавчав, засмикався та повалився додолу. Його трусили судоми, тіло почервоніло, наче у вареного рака. Северин не змовкав, допоки агонія не скінчилася. Він сторожко наблизився та приклав пальця до порізу. Михайло не вдавав: розігріта замовлянням кров скип'ятила його насмерть.

Чорнововк не планував убивства чарами крові, такі закляття відбирали багато сил та чимало днів власного життя, а смерть від високої температури виглядала підозрілою. Втім, обирати не доводилося, та й Северин не мав певності, що зміг би вистояти у прямому бою проти досвідченого характерника. Справу зроблено — це головне.

Він зачинив каюту зсередини та заходився обшукувати речі вбитого. У внутрішній кишені знайшовся лист без підпису та перепустка з печаткою Святійшого Патріарха Київського і всієї Русі-України Симеона, що їх Северин, уважно вивчивши, забрав разом із грамотою вбитого. Вклав тіло розпашілого від смертельної гарячки Михайла на ліжко, прикрив ковдрою, замкнув каюту на ключ, повісив на двері табличку «Не турбувати до кінця польоту» та рушив до ресторану з почуттям виконаного обов'язку.

Цепелін покинув Львів, і характерник із дитячим захватом спостерігав, як далеко внизу проповзає дорога. Люди крихітні, наче мурашки — ось як їх бачать птахи з висоти польоту! Мабуть, комусь таке видовище здалося б моторошним, але Северин захоплено витріщався на краєвиди, доки порожній шлунок не нагадав про себе.

У ресторані тривала політична дискусія, тому сіроманець відсів від неї якомога далі. Зняв крислатого капелюха, відкинув з лоба волосся та почав вивчати стравопис, аж тут поруч прогуло:

— Друже Северине! Який неймовірний збіг!

Спочатку характерник побачив могутнє черево, вбране у дорогий костюм, а потім його власника — одного з най-заможніших чумаків Гетьманату Тиміша Клименка.

— Радий зустрічі, — щиро всміхнувся характерник. — Приєднаєтеся?

— Залюбки! — чумак гепнувся на стілець навпроти і зашепотів: — Чесно кажучи, спочатку не був певен, що це ви... Бачу, що мандруєте інкогніто, без цехових регалій.

— Інколи доводиться знімати черес.

Вони завжди зустрічалися випадково, раз або двічі на рік, щоразу в новому місці, ніби це було їхньою традицією. Клименко настояв, що пригощає, замовив купу дорогих страв і ще дорожчого вина.

— Як пан Захар поживає?

— Непогано, особисте життя влаштовує.

— У будь-якому віці можна кохати і бути коханим, — пан Клименко охоче закивав. — Пригадую нашу першу зустріч! Як ви порятували мене в Уманському паланку від грабіжників, що на моє вино ротяки роззявили. Понад сім років минуло відтоді, матінко рідна, як час біжить!

— Такі випадки не забуваються, — погодився Северин. — Улітку мав приємність пообідати з вашими колишніми колегами. Оповідали про те, як ви починали у пана Гарбуза.

— О, так! Веселенькі часи були! А старого Гарбуза шкода, гарна була людина...

Клименко тричі перехрестився та випив за упокій.

— Чув, що ваші моторні вози непогано почуваються.

— Ха! Авжеж, мої справи просуваються! Механізовані валки вивели мене вперед! — чумак захоплено змахнув руками. — Доки конкуренти лише їх скуповують, я вже налагодив мережу! Добре сміється той, хто сміється останнім, друже мій.

— Тепер плануєте доправляти товари повітрям? — поцікавився Северин.

Йому подобався незмінний запал Клименка, відомого на весь Гетьманат дивака та новатора.

— Ні-ні, цепеліни — як ті равлики, місткість у них не дуже, а оплата захмарна, вибачте за недолугий каламбур.

— Проте краєвиди згори неймовірні.

— Тут я цілком згоден! Пропоную тост за чудові винаходи людства, що дарують нам такі перспективи!

Чумак підчепив виделкою лососевого стейка і відкусив половину.

— М-м-м, риба не дуже свіжа, краще не їжте... Скуштуйте куріпочку, сподіваюся, вони не знайшли її серед своїх двигунів... До речі, у Вільнюсі готують картопляники, начинені м'ясом, теж цепелінами звуться, не пробували?