Тенета війни

...Коли Орися повідомила, що одружується з якимось консулом, і з цим нічого вже не вдієш, тому вона нікуди разом із ним не тікатиме, Гнат нетямився від ревнощів. Після бурхливої сварки, з якої сіроманець вийшов зі слідами від трьох ляпасів — по одному на кожну щоку та губи — то впродовж місяців лягав із кожною, яка тільки натякала. Такою була його помста підступній Орисі, допоки патрулювання не занесло Гната сюди.

Уляна була першою дівчиною на селі: вродлива, розумна, вправна, дотепна. Коли батьки вирішували, за кого вона вийде заміж — типова історія українського одруження — Уляна рішуче всім відмовила. Батьки, наполягали, гордовита дочка стояла на своєму, і бозна-як скінчилися б їхні суперечки, якби не випадкова зустріч, що її і Гнат, і Уляна, здавалося, тільки й чекали, аби втратити розум. Вечір, коли дочка прийшла під руку з зайдою-характерником та повідомила, що чекає дитину, був повен сліз, битого посуду, докорів, лайки та прокльонів. Але зробленого не вернеш: весілля гуляли три дні, і то була славетна гулянка. З характерницької четвірки брат Еней оженився першим, і побратими ще довго не йняли цьому віри.

Тесті від молодят одразу відмежувалися — навіть не пропонували ставити хату поруч, а горда Уляна не зверталася до них по допомогу навіть у часи найбільшої скрути. Вона самотужки поралася по господарству та виховувала сина. Невдахи-залицяльники, що одружилися з дівчатами, яких раніше завидки брали від Уляни, тепер зловтішалися, дивлячись на життя колишньої першої нареченої. Уляна не зважала.

Молодята знайшли у цьому шлюбі бажану втечу. Згодом почуття зблякли, але Гнат із плином років збагнув, що поважає Уляну дедалі більше. Не кожному щастить з дружиною, а особливо такому гульвісі як він. Гнат соромився, що звалив усі клопоти на неї. Уляна була гідна кращого життя. Він знав, що подарує їй мрію, але то буде згодом, а зараз... Зараз як? Він міг хіба що приїздити, купувати гостинці, наче вони могли щось виправити, обіймати її, обіймати сина, а через день їхати геть. Його навчали виживати, вбивати, перетворюватися на вовка, але не вчили бути чоловіком і батьком.

Двері розчахнулися. Розлетілося радісне дзвінке:

— Тату-у-у-у-у!

Хлопець кинувся йому в обійми — високий, чубатий, з яскравими синіми очима та задерикуватим личком: викапаний Гнат у дитинстві.

— Остапе! — характерник розкуйовдив синове волосся. — 3 днем народження, козаче! Тримай подарунок.

Хлопець нетерпляче зірвав обгортку та радісно вихопив дві дерев'яні шабельки.

— Зброя! Як у тебе!

— Годі дрючками бур'яни збивати — маєш тепер шабелини!

Остап легко махнув обома і ледь не розбив миску з-під борщу. Гнат зловив промовистий погляд Уляни та хутко вивів сина надвір.

— Подобається? — він задоволено споглядав, як малий вправно крутить «вісімки», яких його ніхто ніколи не навчав.

— Усіх завидки вхоплять, ух! Ні в кого таких немає, — Остап сяяв від захвату.

Тепер треба сказати щось виховне.

— Це зброя захисника, Остапе, — Гнат обережно взяв малого за плечі та присів, аби дивитися сину прямо в очі. — Нею належить захищати людей. Не бий інших просто так.

— Я ніколи не б'юся просто так, — насупився Остап. — Тільки коли дражняться.

— Тебе дражнять?

— Сином перевертня кличуть! — гнівно відповів хлопець і змахнув шаблею. — Раніше дружили, а потім стали дражнитися. То я їх кулаками... А вони на мене всю провину валять.

— Чому не розповів мамі? — Гнат аж зубами скреготнув від люті. — Вона думає, ніби ти бешкетник і задирака!

— Мамі не казав, бо вона зажуриться, — Остап шморгнув носом. — Я сам з усім розберуся.

Мій син, подумав Гнат та міцно обійняв малого.

— Ти молодчина. Але не гамсель тих телепнів, — сказав характерник. — Знаєш, скільки разів мене ображали? Не зважай на базік.

Остап зітхнув і почухав макітру — точнісінько як Гнат.

— Добре.

П'ять років характерник не міг звикнути, що цей хлопець справді його син. Хіба він заслуговував на такого чудового малого?

— Не забув характерницьке гасло?

— Не займай! — Остап войовниче скинув шаблі догори.

— Саме так! Братися за зброю треба лише тоді, коли не лишається іншого виходу.

— А ти мене в джури забереш? — він ставив це питання щоразу, коли Гнат приїздив, — наче боявся, що відповідь зміниться.

— Як десять років стукне, — посміхнувся сіроманець.

— А можна мені теж оселедця?

— Особисто виголю, — Гнат знову розкуйовдив синові кучері. — Ти поки навчайся гарно і маму не засмучуй. Бачиш, як вона по господарству порається? Важко робити все самій. А я постійно у мандрах.

— Бо захищаєш країну!

Карти на зеленому сукні, дорогий коньяк, стукіт фішок, тютюновий дим, жіночий сміх, блиск золота, кришталевий дзвін...

— Так, захищаю. Тому, як хочеш стати захисником, почни з малого. Оберігай маму, добре?

— Добре.

Клятим шмаркачам, які дражняться, треба щось переказати, вирішив Гнат.

— А тим, хто сином перевертня кличе, скажи, що як далі тебе дражнитимуть, то я вночі прийду до них у вовчій подобі, покусаю за боки і вони самі обернуться на перевертнів!

— Ого! — Остап викотив очиська. — Ти справді так зробиш?

— Ні... Але це буде наш секрет.