Тенета війни

— А якщо половинки розлетілися в різні боки, то будуть два дубки? — спитав Гнат у пляшки. — Чи все ж один? Тоді з якої частини він проросте, правої чи лівої? Нижньої чи верхньої?

Пляшка зберігала мовчання.

— Чому, курва, ніхто не розповідає про такі важливі речі? — характерник гнівно затряс штофом. Горілка булькнула. — Чи виросте там, де більше кісток? Чи там, де ваги більше? Чи воно з яєць росте, наче з жолудів? Спитаю у Щезника, він має знати.

Нестор, певно, шкодував би про таку смерть. Він завжди хотів, щоб його поховав син. Гнат теж хотів, своєю чергою, бути колись похованим Остапом. Колись нескоро.

У бою проти берсеркерів, ведмежих перевертнів Півночі, вижило небагато. На відміну від сіроманців Гетьманату, берсеркери Альянсу мали власні обладунки, що перед битвою на їхні тіла вдягали тамтешні джури. У сутичках із закутими у броню ведмедями Сірий Орден втратив більше вояків, ніж за часи Вовчої війни. Гнат навіть не підозрював про існування берсеркерів аж до кінця битви — був на іншому краю поля бою.

— За всіх, хто загинув, — мовив Гнат. У пляшці лишилася дещиця.

Після війни трапилася випадкова зустріч з Орисею у Києві. Вони глянули одне на одного, перекинулись кількома безглуздими фразами й пішли до її нового будинку. Є щось химерне у першому коханні: воно горнеться й притягує, навіть коли вже віджило своє.

Так само випадково Гнат зіштовхнувся з Мармулядом. Той пиячив у шинку, тож характерник спочатку не впізнав товариша без січового однострою. У новенькому модному вбранні хтивий щур Борис виглядав поважним паном.

Після обміну привітаннями та гарнця темного пива Мармуляд перейшов до важливих питань.

— Не бажаєш підзаробити, брате?

— На Січ вербуєш?

— Та яка там Січ, — відмахнувся Мармуляд. — Якби я служив, то чи пив би зараз тут у панських шатах?

Вбрання направду було панське.

— Поперли тебе?

— Спіймали на дрібній крадіжці. їм начхати, що ветерану Північної війни не вистачає монет навіть на сорочку! Ну й пішли вони, — Мармуляд ляснув по елегантній шпазі, що стриміла в нього збоку. — Хіба я таку лялю придбав би на січові шеляги? Чорта лисого! А тепер я наче сирник у сметані.

— Знайшов багатеньку вдовицю?

— Краще! Знайшов тепленьке місце в охороні. Робота не без ризику, але платять відповідно. І озброюють найновішими цяцьками, а не тим мотлохом, з яким ми на Півночі воювали, — Мармуляд схилився ближче. — Вправних хлопців на кшталт нас із тобою завжди цінують.

— Що пропонуєш?

— Друже, твої шаблі мали б тебе озолотити — так вправно ти ними крутиш! Натомість скнієш по манівцях, пилюку ковтаєш, мідяки рахуєш! — Мармуляд рішуче тріснув кулаком по барильцю з-під пива. — Доброму воїну — добрі заробітки! От скажи відверто, хіба не хочеться, щоб іще більше монет дзвеніло в капшуку?

— Гроші завжди треба, — відповів Гнат.

— То чого ми тут розсілися? Нумо заробляти!

— Шельма ти, Мармуляде... Показуй дорогу.

Мармуляд провів характерника до «Нічної мавки», де познайомив його із Шевальє.

— Перший рубака серед наших! Шинкував варягів на капусту! Після битви завжди по вуха у ворожій крові, а на самому лише синці, — мальовниче нахвалював Мармуляд. — Хлопець меткий, не дав нам померти від оселедців! Курей тягав, як той лис!

Гнат недовго метикував, чим заробляє цей поважно вбраний пан: підпільний гральний заклад, блиск золота й пляшок з іноземними напоями, дорогі костюми та парфуми — одразу зрозуміло, звідки вітер дме. Запах сірки у цьому вітрі Бойка не відлякував: останній заробіток він цілком спустив у карти (мрія про власний хутір уперше відкладалася на потім), і характерник гадки не мав, як з'явитися до Уляни з порожніми руками. Мармуляд зі своїм запрошенням став несподіваним дарунком долі — від таких не відмовляються.

— Мої справи мають певну специфіку. Дехто каже, що працюю поза законом, але я скажу так: радше в його затінку... Ваша організація не поділяє мого світогляду, пане лицарю. Чи не буде Орден проти нашої співпраці? — спитав Шевальє та вперше підняв очі на характерника.

— Якщо не дізнається, — відповів Гнат.

— Усе потаємне колись стане загальновідомим, пане лицарю. Коли це не змусить передумати, то давайте перевіримо, чи ви такий вартісний протеже, як оповідають.

О другій ночі він прибув до річкового порту. Залишив характерницький черес у саквах, стрибнув через огорожу й невеликими перебіжками, минаючи охоронців й тримаючись подалі від собак, знайшов тридцять сьомий склад. Усередині жевріло світло: сіроманець потягнув ніздрями повітря й дістав близнючок.

Перевірити надумали, покидьки.

Його перший крок усередину привітали пострілом. Куля дзьобнула у груди, спалах на мить виказав стрільця, який переховувався у віддаленому кутку. Гнат кинувся до нього, але дорогу заступило двоє: незграба-велетень, що розмахував сокирою, покладаючись тільки на силу, відтак упав першим, і фехтувальник, який мав палаша, бився вміло, та проти двох близнючок вистояти не міг. Доки характерник займався нападниками, стрілець пальнув ще кілька разів, по тому крикнув: «Здаюся!»