Тенета війни

Після доповіді Качура він точно отримає догану від Крайки. Можливо, ще й грошовий штраф на додачу. Але нехай цим усе обійдеться, сили всевишні, тільки б ніхто не копав глибше...

Гнат не брав участі у нападах, Шевальє ніколи й не пропонував йому брудних справ. Він доручав ці питання Мармуляду та довіреним зарізякам, а характерник виконував лише «лицарські», як висловлювався Шевальє, доручення, на кшталт почесної охорони чи перевезення чогось надзвичайно коштовного — що, певна річ, не виправдає брата Енея в очах Ради Сімох.

Він напхав рота хлібом, яким збирався закушувати горілку, але геть про нього забув. Раніше не розумів, чому цей запах порівнювали з рідним домом: тітка була кепською господинею, але відколи у його житті з'явилася Уляна, сіроманець збагнув, що пахощі свіжого хліба — це домівка, руки дружини, вкриті борошном, усмішка сина... Спогад про те, що у своєму житті він зробив хоч щось добре.

Тепер він може все це втратити разом із життям. Після вбивства Павла минуло кілька днів, проте Орден мовчав, Колодій мовчав, Крайка мовчав... Невідомість гнітила.

— Якщо вийду звідси сухим, то пошлю Шевальє до сраки, — присягнувся Гнат. — Годі з мене! Клянуся.

Розбита пляшка з-під горілки скріпила його клятву.

***

Заручини минули наче уві сні: маєток нареченої, свати з традиційними заспівами, подруги молодої, розчаровані відсутністю друзів молодого, його рука, її рука, рушник, промова хрещеного батька, «не в'яжеться вузол, в'яжеться слово, хто цей вузол розв'яже...», дагеротип на згадку, Галина сидить навпроти і щасливо посміхається, на її пальчику блищить заручальний перстень, смачно пахнуть численні наїдки, грають музики, лунають побажання...

— Най вас Бог береже, діточки! Най Богородиця дарує злагоду та любов! Най Святий дух благословить!

Урочистий Ярема, вбраний у лицарський однострій (мати більше не наполягала на іншому одязі), підстрижений на світанку найкращим галицьким цирульником, викликаним аж зі Львова, — грива нареченого переливалася духмяним червоним золотом, а заплетену бороду охоплювали кілька срібних кілець, — приязно всміхався, дякував за побажання та намагався не дивитися на Ядвігу, чий погляд муляв, наче камінчик у чоботі.

— Ох, любі Яремо та Галино! Так за вас радію! Добре, що ви одне одного знайшли у цьому буремному світі в такі непрості часи!

Бажання втекти, що глитало всю ніч перед заручинами, кудись зникло — ніби у приреченого, який покірно прямує на ешафот.

— Келихи за молодих! Ой, заспіваю на весіллі, ой заспіваю! Годину співатиму, не вмовкатиму!

Певно, найбільші помилки у житті так і вчиняються: мовчки, добровільно, з тверезим усвідомленням того, що коїш.

— Ясновельможний Яремо, бережіть таку прекрасну наречену як зіницю ока! Бо як інші охочі вкрадуть, ніколи не знайдете!

Хіба батько справді хотів цього? Хіба він сам хоче? Хіба у цьому є принаймні крихта сенсу?

— Така гарна пара, наче намальовані! На весіллі бажатиму діточок, як на небі зірочок!

Навіщо живим виконувати забаганки мертвих? Навіщо чужі люди одружуються без краплі почуттів? Навіщо він наражає дівчину на передчасне вдівство, навіщо сліпі традиції вимагають данини, навіщо люди шанують їх попри все безглуздя, навіщо...

— Яремо, ти знову замислився! — Галина сміється, але поглядає з докором: він пропустив повз вуха промову її бабусі. Чи то була двоюрідна тітка? Байдуже.

До заручин вони побачилися вдруге: відверта спроба Ядвіги Ярової змусити сина передумати. Під час відвідин Ярема відчайдушно намагався побачити в Галині щось близьке чи цікаве, що виправдало б його рішення у власних очах, але пошуки зазнали поразки — розмова під каву знову перетворилася на монологи майбутньої дружини про всілякі буденні дурнички. Галина щиро насолоджувалася цими посиденьками, запас її розповідей здавався невичерпним, і молоду панну зовсім не турбувало мовчання майбутнього чоловіка.

— Нас так вільно залишають наодинці, — спробував пожартувати Ярема, скориставшись однією з небагатьох пауз у її теревенях. — Матусі навіть не переживають, що ми можемо згрішити.

— Тільки першої шлюбної ночі, — суворо постановила Галина.

Шляхтич зітхнув.

Заручини минули наче уві сні: дивному, чудернацькому, трохи сумному сні. Додому Ядвіга поверталася зажуреною, Ярема — замисленим.

— Сину... Якщо ви раптом передумаєте... Якщо ця думка більше не видається вам вдалою, то тільки скажіть: весілля завжди можна скасувати, — обережно запропонувала пані Ярова. — Заручини не означають, що все вирішено. Авжеж, отримаємо грошовий штраф та неприємний розголос, але це несуттєво...

— Весілля відбудеться. Я виконаю батьківську волю, — відмовив Ярема. — Його і ваша душі будуть спокійні.

Свято призначили навесні: після обговорень бюджету та кількості запрошених матусі вирішили, що до золотої осені гідно підготуватися не встигнуть; у дощах та снігах гуляти не годиться; отже, бути весіллю у квітні.