Тенета війни

Із темряви до нього випливло міцне коротке створіння моторошного вигляду. За одяг правив потужний волохатий покрив, щільно всипаний кам'яним порохом. Ручиська — великі, могутні, зіткані з канатів м'язів — сягали колін, на пальцях — грубезні ороговілі пазурі. Ними можна було трощити каміння: певно, саме цим створіння і займалося. Страхітливий копач закліпав сльозавими очима.

— Ти розумієш мене? — про всяк випадок спитав Северин. Він уперше спілкувався з представником Потойбіччя поза кордонами Українського Гетьманату.

— Розумію всі мови, — почулося у відповідь. — Я — цверг, а ти — зайда. Зайда у штольнях цверга. Забирайся.

— З радістю! Я й не збирався вештатися чужими угіддями. Виведеш мене назовні?

— Виведу, коли заплатиш, — кивнула волохата голова. — Що даси?

— Маю монети...

— Ні, — відмовився цверг. — Тільки каміння. Маєш коштовне каміння?

— Не маю.

— Бувай.

— Постривай! Ти ж не хочеш, аби я вештався твоїми штольнями? То, може, проведеш безкоштовно? — зазвичай такі хитрощі спрацьовували.

Але не з цвергом.

— Ти тут помреш. Я зачекаю. Бувай.

Рішення прийшло миттєво. Северин давно вичитав про цей ритуал у щоденниках брата Блукача, старанно вивчив його, проте ніколи не наважувався повторити. Але тепер йшлося про виживання... Характерник вихопив ножа, порізав загрубілу пучку великого пальця та кинувся до цверга. Мав єдиний шанс: якщо забаритися чи помилитися, удар пазурів розірве йому шию.

Засліплений кинутим смолоскипом, цверг отримав хук та зігнувся. Ніж прорізав грубу шкіру, набрав цвергової крові, встряг у землю. Сіроманець приклав скривавлену пучку між очей цверґа, прошепотів формулу та похапцем відскочив, бо тварюка готувалася завдати удару.

Удача або смерть!

— Наказую ніколи не шкодити мені навмисно чи ненавмисно, — випалив Северин.

Кулачиська, схожі на ковадла, опустилися. Цверг спробував здійняти їх, натомість розпачливо завив. Кривава цяточка між очей засяяла: тепер він не міг ані позбутися її, ані чинити опір наказам характерника.

— Наказую вивести мене з цих печер на відкритий простір, — Чорнововк підняв ножа та смолоскипа.

Цверг вищирив на нього чорні ікла.

— А казав, що не образиш.

Розвернувшись, істота попленталася в темряву, Северин рушив слідом, ледь не пританцьовуючи на радощах.

Вдалося! Йому вдалося! Авжеж, це було підступно та не по-лицарськи, але він не мав чим платити жадібному цвергу за вихід. Провідник тим часом плутався, волочив ноги, кружляв, кілька разів змінюючи напрям, — мстився, як міг. Смолоскип догорав.

— Наказую вивести мене з цих печер на відкритий простір негайно, — крикнув Северин.

Цверґ щось пробурмотів і звернув ліворуч, але й кроку не встиг зробити, як заверещав та схопився за голову. Багряна цятка палахкотіла між очей яскравим вогником. Почвара перекотилася до іншого ходу, підвелася і побігла підтюпцем, не зупиняючись, доки не вивела Северина під потріскане небо з жевринкою світила.

— Задоволений? — просичав цверґ.

— Так.

— Звільни мене, людино.

— Ти вб'єш мене.

— Горою клянуся, що не вбиватиму. Звільни!

Характерник кілька секунд вагався, та докори сумління взяли гору. Він дістав піштоль і спрямував на цверга.

— Порушиш слово і срібло ввійде тобі між очі, — попередив Чорнововк.

— Я не порушую слів, — відповів цверґ.

Северин зробив кілька кроків назад.

— Коли звільнишся, миттю повертайся назад у штольню.

— Так. Миттю.

— Даю тобі дозвіл звільнитися від моєї печаті.

Цверґ стер криваву цятку з лоба, Северин прошепотів формулу звільнення та відступив на кілька кроків. Цверґ загарчав, уперся в нього сповненим ненависті поглядом, постояв кілька секунд... Зітхнув та зник у печері.

— Так і народилася думка створити цілу мережу, — завершив Чорнововк.

Брат Павич заплескав у долоні. Нарешті він захопив його увагу! Підбадьорений Северин продовжив:

— Не розумію, чому раніше ніхто до цього не додумався... Бо з людьми така угода не працює. Та й накази мають обмеження, ніколи не слід вимагати неможливого. Завжди краще домовлятися, ніж полонити. Розумієш?

— Домовлятися, — повторив Савка.

— Правильно! Як бачиш, деякі потвори не здатні потрапити сюди самотужки, але можна допомогти їм перейти кордон світів ритуалом. За цю послугу... Ти слухаєш?

Савка не слухав — довга історія про цверга виснажила його увагу. Чорнововк зітхнув, позначив потрібне поле в атласі Павича, аби той часом не забув розташування, і знову показав, як накреслити коло призову.

— Кривава угода тримає на короткому повідку. Якщо не слухатимуться, використовуй коло, воно діє безвідмовно, коли почвара живе неподалік. Але що далі від неї, то слабший ланцюг, — пояснював Северин повільно. — Спробуй теж намалювати.

Савка без крихти цікавості спостерігав за його рухами, смикнув перо за вухом та легко повторив, ніби все життя креслив такі кола.

— Чудово, брате! — Чорнововк неабияк зрадів успіху. — Всередині треба написати...

Павич чхнув та ліг на землю. Це означало, що далі він не слухатиме, і марно його вмовляти.

— Що ж, нотатки я вклав у твій атлас на окремому аркуші, — Северин здався. — Спочатку спробуємо викликати його без кола.