Тенета війни

Проте хропіння охоронця не урвалося. Про всяк випадок Северин зачекав, але все так само було тихо. Він повернувся до прихованої комірчини, уважно роздивився, закарбовуючи її в пам'яті, один за одним повикладав високі стоси перев'язаних банкнот та підняв друге дно. Там, під примірником «Літопису Сірого Ордену» Буханевича, лежав потрібний документ — аркуш, списаний дивними символами, схожими на покруч латинки й кирилиці.

Северин був оберненим понад вісім років, тому бачив у темряві значно краще за просту людину. Постійно зиркаючи на оригінал, він риска-в-риску, як наказав осавула, перемальовував невідому йому абетку. Треба облаштувати все так, аби ніхто не запідозрив, що тут хтось побував: якщо папірець викрасти або залишити бодай натяк на непроханий візит — справа втратить сенс. Таке доручення Северин виконував уперше, і виготовлення копії виявилося доволі марудною справою: він порався біля сорока хвилин, тричі змінюючи олівці.

Коли копіювання було завершено, Северин на хвилину замружився, покліпав у темряву, даючи очам перепочинок, порівняв документи та зостався задоволеним. Наостанок перевірив книжку: п'ятнадцяту сторінку було заломлено.

Він обережно вклав оригінал на місце, припасував дно, поскладав гроші у належному порядку і комірка зайняла своє місце. Характерник озирнувся, аби переконатися, що в кабінеті ніщо не свідчить про його гостину. Час повертатися.

Борода домовика змокла від сліз та шмарклів.

— Зніми кляту печатку! — прошепотів він, щойно Северин опинився поруч. — Зніми її негайно!

Северин наслинив пальця, стер знак із брудного лоба та прошепотів формулу.

— Вибачай.

Він не боявся нападу у спину — домовики не вирізнялися підступністю — та рушив далі, аж услід пролунало:

— Клятий крадій! Як мені тепер жити в домі, який я присягнувся захищати? — голосив домовик. — Думаєш, тобі це минеться? Думаєш, можна приходити, кріпачити кого схочеш і все тобі зійде з рук? Я цього так не полишу!

Северин про всяк випадок озирнувся, але домовик лише грозився обома кулаками водночас.

— До самого Ґаада дійду, чуєш? Ба навіть до самої Ґадри! Буде тобі кривава печатка! До скону пам'ятатимеш, скурвий сину!

Під невщухні прокльони домовика характерник повернувся за стіну та перестрибнув до Івана.

— Як усе минуло?

— З людей мене ніхто не помітив, — Северин віддав йому копію. — Знайшов у потаємному відділенні, як і очікувалося. Переписав усе якомога точніше. Книга — «Літопис», п'ятнадцята сторінка.

— «Літопис»? От бісове поріддя... Чудово. Нарешті ми взяли слід, брате! Отже, надійні люди досі є, — Іван усміхнувся. Давно ніхто не бачив посмішки осавули призначенців.

Якщо надійні люди так добре знали маєток, то могли би власноруч перемалювати клятий візерунок, подумав Северин. Йому було соромно за покривдженого домовика, якого він імовірно зробив безхатьком.

— До коней, брате, — Іван не гаяв часу. — Треба якомога швидше віддати цидулку скарбничим. Холера, як же довго ми полювали на неї!

— Можна тепер дізнатися, що за документ? — спитав Северин, який часом і не знав мети завдання (інша розповсюджена практика куреню призначенців). — Ледь очі не повилазили на тій китайській грамоті.

— Це шифр, брате. Шифр найважливішого документу, а сторінка книги — ключ до нього.

— Найважливіший документ?

Северин уже й не очікував отримати відповідь, як осавула проказав:

— План знищення Сірого Ордену.

Розділ восьмий

Союзники України? Радше союзники Сатани! Сірий Орден замовчує криваві злочини характерників», — волала передня шпальта газети «Visnyk Het'manatu».

Пилип зітхнув і взявся за статтю.

«Місяць тому громаду збурив «Літопис Сірого Ордену» — книга, яка не залишила байдужим жодного читача. Всі ми звикли до героїчних легенд і дум, де звитяжні характерники ставали на захист України та жертвували собою заради її порятунку... Але настав час спитати: як воно насправді? Чи цей полум'яний образ має бодай щось спільне з реальним життям? Натхненний прикладом безстрашного Володимира Буханевича, чию корчму сіроманці спалили на знак помсти, коли той відгорнув темну завісу над прихованою правдою про вовчих лицарів, автор цього допису (не розголошуючи власного імені з міркувань безпеки) теж провів невеличке розслідування, відтак поспішає поділитися його жаскими плодами з шановною громадою...»

Пилип глянув на портрет поруч зі статтею. З портрета вгадувався він сам, щоправда, із завеликим носом й замалими очима, але загалом схожий. Невідомий художник навіть косу перекинув через плече для наочного показу її довжини.