Тенета війни

З карканням пролетіла ворона. Може, Ліна? Навряд. Не після їхньої останньої розмови.

...Він розпрощався з Катрею та чекав Івана неподалік Буди — осавулу останньої миті відволікли термінові справи, тому чекати довелося аж до вечора. Ліна прилетіла з сутінками. У повітрі свиснуло, Северин устиг вихопити ножа й обернутися, як йому в обличчя жбурнули клаптями паперу.

— Що означає «між нами все скінчено»? — просичала Ліна.

Отримала листа.

— Як ти сюди дісталася?

— Відповідай, що за... — вона урвалася, побачивши обручку на його пальці.

Тіні загусли навколо відьминих скронь, закрутилися величезними загостреними рогами; очі запалали розпеченим бурштином, темним і світлим; плащ затріпотів демонічними крилами. Наче могутній розгніваний дух, Ліна проревла:

— Ниций боягузе! Ще й устиг одружитися!

Від її голосу здійнявся вітер.

— Я знаю, що повівся негідно, — почав було характерник, але вона перебила його страхітливим криком, в якому змішалися біль та лють.

Трава під ногами зайнялася багряним вогнем, у повітрі запахло зливою. Северин відчув, як ворушиться волосся на його голові, Шаркань перелякано заіржав.

— Чому? Чому?! — кричала відьма.

Від неї розходилися незримі хвилі божевільної сили, від котрої підкошувалися ноги, а язик прилипав до піднебіння. Северин подумки обізвав себе останніми словами, зібрався з думками та заговорив. Що довше відьма слухала, то більше сили полишали її: чаклунська пожежа зникла, не зачепивши землі довкола, плащ огорнув тіло ганчір'ям, тіні розвіялися, а погляд згас.

— І ти мовчав. Мовчав так довго, — прошепотіла Ліна. — Нічого не сказав. Не пояснив. Хоча я бачила, я питала, я...

Вона глянула на нього, як дивляться на огидну комаху.

— Ти жалюгідний, Северине, — Ліна похитала головою. — Я відкинула минуле. Чекала. Кохала. А все заради того, аби стати тобі тимчасовою забавкою.

— Це не так.

— Я дурепа. Гадала, ніби в нас щось справжнє, — перші зорі, очі небесних спостерігачів, виблискували у її сльозах. — А ти покинув мене відпискою... Навіть не потурбувався сказати особисто.

— Ліно, вислухай, будь ласка.

— Характерниці безплідні! — скрикнула відьма, тупнувши ногою.

— Неправда. Інколи дівчата після перетворення ставали... Але то виняток.

— Отже, ти покинув мене через вагітність жінки, з якою розходився тричі, — озвалася Ліна. — А якби я теж завагітніла, характернику?

Северин не знайшов відповіді.

— Якщо я захочу, ти зробиш це просто зараз.

Її одяг ковзнув до землі. Вона стояла перед ним, наче втілена богиня, прекрасна й недосяжна, ніздрі затопив жаданий аромат, і все його тіло спрагло потягнулося до неї, він не міг себе стримувати та й не бажав цього робити, авжеж, він не встоїть, але байдуже, коли перед ним стоїть ідеальна...

Ліна клацнула пальцями. Мара розвіялася, Северин ковтнув повітря і ледь не втратив рівновагу. Від напруження у паху боліло.

— Як би ти тоді вибирав, сіроманцю?

Чорнововк переводив подих.

— Ти скористався мною... І прибіжиш знову, коли вона тебе покине. Між вами ніколи не буде ладу, — Ліна наставила палець йому у груди. — Такий самий, як батько... Проклинаю той день, коли покохала тебе!

— Ліно. Тепер вислухай мене.

Вона змахнула долонями, і одяг знову оповив її стан.

— Вибач за той лист. Я мав сказати особисто, але вчинив ницо, — заговорив Северин. — Присягаюся могилами батьків, ти ніколи не була мені тимчасовою забавкою. Я справді хотів почати новий розділ, почати його тільки з тобою. Але не буде жодного нового розділу. І то не через вагітність Катрі, а через мене, Ліно. Мені немає місця поруч тебе! Все провалюється у ту чорну діру. Я думав, що мені вдасться закрити її, але ні.

Він перевів подих.

— Я вбиватиму, доки не вб'ють мене. Ти не уявляєш, скільки крові я пролив, не знаєш, яке насправді чудовисько було з тобою. Я б ніколи не зміг зізнатися тобі. Повір! Я пив би тебе, допоки зрештою не висушив би до останньої краплі... Хай краще ти зненавидиш мене, ніж занапастиш себе.

— Я сама вирішуватиму, що робити із власним життям, — відказала Ліна.

— А я позбавив себе цього права.

— Який же ти бовдур, Северине.

Сльози розмивали вугільні знаки на її щоках.

— Якби ти просто розповів. Ми б усе могли вирішити це все разом! — крикнула відьма. — Чи ти гадав, що я не знала про кров на твоїх руках? Не чула, як ти стогнеш уві сні? Не бачила, які химери тебе переслідують? Чорна діра, про яку та згадував... Я все це давно зрозуміла, характернику, зрозуміла та давно приготувалася до розмови. Тобі варто було лише раз відкритися мені!

— Варто було, — погодився Северин хрипко та стиснув пальці. — Пробач, якщо зможеш.

— Коли я летіла сюди, то хотіла проклясти тебе. А тепер дивлюся і думаю: навіщо? Ви з дружиною і так прокляті! — Ліна розсміялася, змахуючи сльози. — Годі з мене. Ці розмові порожні, як і твої виправдання! Я не приймаю вибачень. Інші сіроманці кличуть тебе Щезником? От і щезни з мого життя. Назавжди.

Свиснуло повітря. Плащ затріпотів крилами мороку, і Ліна розчинилася у нічному небі.

Характерник прикусив губу та дивився на те місце, де стояла вона, така близька й далека водночас...