Тенета війни

— Завтра відбудеться урочистий прийом на честь вашого прибуття, — повідомив пан посол, сивенький дідусь із вставною щелепою. — Я планував приєднатися, прибув із Бухареста задля цього, але кляте здоров'я...

Він зайшовся несамовитим кашлем, аж щелепа ледь не вискочила з рота.

— Кляте здоров'я! Після дороги зле, лікар-душогуб не дозволяє мені виходити з будинку, — продовжив посол. — Тішуся, що прислали двох молодиків, а не старих пердунів на кшталт мене.

— Зичу найскорішого одужання, пане посол. Прикро чути, що вас не буде на прийомі, нам вельми бракуватиме ваших знань. Що потрібно знати для майбутнього вечора?

На відміну від Яреми, Зіновій чудово знав, що їх чекає, але хліб дипломата пан Чарнецький їв не дарма.

— Бенкет відбудеться за стандартним протоколом... Світські теревені. Великого Князя не буде, але вас особисто привітає Влад Ракоці, перша особа Трансильванії. З ним варто заприятелювати; на решту присутніх — байдуже. Міль, що злітається на сяйво святкових свічок, — пан посол замислено пожував губи. — Після прийому очікуйте багатоденних мандрів містами, замками і полігонами, де вам усіляко демонструватимуть армійські сили та потужний оборонний потенціял країни. Висновки з побаченого робіть самі. Я не тямлю у військовій справі, але й сліпому ясно, що тут готуються до війни.

— Війни на чиєму боці? — спитав Ярема.

— Правильно мислите, юначе, — пан посол засміявся, але сміх обернувся кашлем. — Трясця! Душогуб мав рацію, мені варто повернутися до ліжка... Якщо вас цікавить думка недужого стариганя, який останні роки просидів у Бухаресті та ретельно нишпорив довкола, то ось вона: я готовий закластися на майбутню пенсію, що османи прийдуть сюди з війною.

Замок Клуж-Напоки, одна з фортець легендарного Семиграддя, мав над брамою величезний герб міста із вишкіреною вовчою мордою. Ярема поправив костюм — без череса він почувався незвично — проте вирішив, що цей герб є добрим знаком.

— Знаєш, що зараз буде, пане Яровий? — спитав Зіновій.

Не минуло й доби, як вони перейшли на дружнє «ти».

— Бенкет на честь нашого прибуття?

— Саме так! Поважних гостей, себто нас із тобою, візьмуться улещувати, — Зіновій ласо посміхнувся. — За це я люблю свою роботу.

Ярема здивовано кліпнув очима.

— У північних краях господарі не пропонували тобі солодке жіноче товариство, аби не сумував наодинці?

— А, ти про це... траплялося, — Ярема глянув на безіменний палець дипломата. — Але ж ти одружений.

— Ех, пане Яровий, помітно, що ти ще молодий та погано обізнаний із жіночою натурою! Гадаєш, дружина чекатиме, доки ти десь тижнями вештаєшся? — Зіновій знов усміхнувся. — Здорова молодиця прагне тілесного кохання, така вже людська природа. Я от, наприклад, тільки з країни поїду, як мені роги наставляють. Найсмішніше, що вона вважає, ніби то великий секрет, про який нікому невідомо!

Чарнецький реготнув.

— Ого... співчуваю, — Ярема був дещо спантеличений, адже це вперше спостерігав чоловіка, який не божеволів від люті по згадці про подружню зраду. Ба навіть — про постійні зради.

— Не варто! Найбільше мене непокоїть, що немає дітей після п'ятого року подружнього життя, планую звертатися до лікарів, — Чарнецький поправив і без того бездоганний комірець сорочки. — Поміж нами мовчазний договір: коли я вдома, все пристойно. Коли ж поїду... Тоді ми з нею самі по собі. Навіщо одне одного мучити? Ти шляхтич, пане Яровий, маєш розуміти, шлюб — то данина роду, а не почуттям.

— Авжеж, розумію, — Яремі одразу згадалася Галина. Невже вона стане такою самою дружиною? А він таким чоловіком... Навіть думати про це було бридко.

— Найсмішніше, що серед її коханців є характерник, — додав Зіновій мимохідь.

— Овва! А як звуть твою дружину?

— Ірина.

Міський голова зустрів їх із великим почтом, але Ярема пропустив усю вітальну промову, прораховуючи шанси, чи може Ірина Чарнецька виявитися тією самою Орисею.

— На превеликий жаль, Великий Князь унаслідок заклопотаності державними справами не міг осяяти своєю присутністю наш скромний бенкет, — белькотів голова, вклоняючись на ходу. — Втім, безперечно, ви побачите його у прийдешній мандрівці! Прошу, панове, проходьте. Чимало вельможних гостей з усієї Півночі нетерпляче очікують зустрічі з вами, серед них пан Ракоці власною персоною!

У центральній залі Ярема навіть роздивитися до пуття не встиг, лише відмітив чималу кількість державних прапорів, що майоріли у Князівстві ледь не щокроку. Розпочалися традиційні урочистості: знайомства, потиски чоловічих рук, цілунки жіночих пальців, вервечка облич, костюмів, суконь, віял, коштовностей, чергування довгих незвичних імен із не менш довгими й вигадливими титулами, розшаркування та реверанси. Головне — люб'язно посміхатися та вдавати, буцім тобі не байдуже. Загартований Чарнецький тримався на висоті, а як минув час, віртуозно прикрив відхід Яреми до столів, позаяк той знемагав від голоду.

Спраглий характерник саме запивав качину ногу келихом червоного вина, коли поряд сповістили:

— Ненавиджу великосвітські раути.