Тенета війни

Гнат розраховував на дрібку алкогольної рішучості, проте горілка не допомогла. Перед ніччю срібної клямри було не так лячно... Занадто довго він годувався з брудних рук. Шевальє, мабуть, захоче чимало в обмін на розірвання невидимого контракту. Та байдуже! Він виконає найбрудніше завдання, аби зіскочити з цього гачка. Заради родини. Заради мрії. Заради вбитого Павла. Заради себе!

У підвальному казино було тьмяно і задушливо. Тхнуло велелюдною вечіркою, що скінчилася кілька годин тому. Поміж гральних столів сновигали численні прибиральники.

— О, месьйо лицар! Радий вас бачити, мон амі, — Шевальє був, як завжди, бездоганно вбраний та свіжий, наче щойно прокинувся.

Він стояв за довгим столом, укритим стовпчиками монет й стосиками банкнот, та власноруч перераховував їх.

— Є щось магічне вранці після гри, — Шевальє вказав на гроші. — Люблю інколи особисто порахувати чистий прибуток. Мій рахівник дозволяє цю невинну слабкість... Авжеж, завжди все перевіряє після мене.

Шевальє розсміявся. Сьогодні він був у доброму гуморі.

— Дотик до цих грошей нагадує, з чим маєш справу, — чоловік покрутив у долоні дукача. — Так само з лярвами і трупами: треба повсякчас нагадувати собі, звідки ти й ким є насправді.

Він поклав дукача на місце, взяв натомість банкноти і помахав перед носом, торкаючись грошима тонких напар-фумлених вусиків.

— Мерзенний запах. Але спітнілі курви та обхезані мерці смердять не ліпше, — повідомив Шевальє. — Даруйте цей раптовий філософський відступ, мон амі. Рідко з ким можу поділитися, та що там — рідко коли такі думки спливають! Певно, день сьогодні такий... А підрахунок грошей як своєрідна вправа. Добряче провітрює голову.

Він посміхнувся.

— Ви прибули вчасно, мон амі. Маю важливу справу. Саме вашого масштабу.

— Я прийшов не для заробітку, — мовив нарешті Гнат.

— Половина платні авансом, — підморгнув Шевальє.

— Не цікавить.

— Шарман! Тоді навіщо? — здивувався Шевальє і глянув на годинник. — Для дівчат і казино зарано. А ви схожі саме на ту на людину, якій це вкрай необхідно.

Гнат видихнув.

— Я виходжу з гри.

— Он воно як, — Шевальє підкинув і вправно зловив фішку. — Сумна новина, мон амі. Що перестало влаштовувати у нашій співпраці?

Гнат скреготнув зубами. Постаті охоронців Шевальє ледь помітно перемінилися, напружилися — чекали тільки знаку.

— В Ордені мене підозрюють та ймовірно стежать, — якомога спокійніше пояснив характерник. — Я вже отримав попередження. На кону моє життя.

— Розумію, мон амі, — Шевальє зітхнув і поправив метелика.

Небезпечний жест. Гнат зосередився, готуючись до бою.

— Украй неприємна ситуація, — мовив нарешті бандит. — На жаль, сфери мого впливу обмежені. Серед вовчих лицарів я жодних важелів не маю. Якщо обставини складаються таким прикрим чином, мені зостається хіба подякувати вам за добру службу.

— Справді?

Він не розраховував почути ці слова так легко.

— Авжеж! Ви були чудовим і надійним союзником. Я ціную вас, мон амі, і переймаюся вашою долею, тому поміж нами віднині немає нічого, крім поваги та добрих стосунків, — Шевальє кинув фішку на стіл та простягнув руку. — Мої двері завжди відчинені для вас, пане лицарю.

— Дякую! — Гнат міцно потиснув долоню бандита.

Болото раптом випустило його.

— Не дякуйте. Принаймні не зараз, — Шевальє посміхнувся. — Дочекайтеся вечора! На знак дружби я вам дещо подарую. На коня, як то кажуть.

Характерник отримав вечір у «Нічній Мавці» за рахунок закладу, від цього відмовитися він не зміг. Напої та дівчата у необмеженій кількості стали підсумковою рискою над його рішенням. Щасливий Гнат і не помітив, як добряче налигався, докинувши зверху дурманів (теж за рахунок закладу), відтак остаточно втратив контроль та прокинувся пізнім ранком у теплих обіймах Лілеї.

Голова тріщала, на серці знов було паскудно. Скільки таких ранків мав — уже й не злічити. Гнат посунув до вбиральні проблюватися та глянув у дзеркало. Спухла мармиза з червоними очима викликала огиду. На грудях крутився чорний коловрат, який набив батько після ночі срібної клямри. «Між підлотами і чеснотами...»

Він сплюнув. Вовчий лицар, курва мати! Захисник країни! Бачив би тебе зараз син!

Гнат спересердя розтрощив дзеркало ударом кулака, отямився, зашепотів кровотечу з порізів, повернувся до кімнати та вдягнувся. Лілея, навіть не прокинувшись, перевернулася на інший бік.

— Годі з мене.

Він покинув «Нічну Мавку» з твердим наміром більше ніколи сюди не повертатися. Якщо доля подарувала змогу почати все з чистого аркуша, то він цим скористається. Так, він йолоп, але навіть йолоп прагне змін.

Залишалася остання справа.

Орися читала дамський роман на лавочці посеред айстр. Зачувши цокіт копит, підвела голову, угледіла постать Гната, впустила книжку на землю. Налетіла на нього оскаженілою мареною.

— Геть з глузду з'їхав? Тебе скільки людей бачило? Отак просто припхатися крізь парадну браму без жодного попередження!

Вона штурханами запхала його до будинку подалі від чужих очей.

— Я ж казала, що напишу тобі! Він кілька місяців був тут і тільки-но поїхав, бовдуре! — просичала Орися. — Ти міг заскочити його вдома! Невже не розумієш?