Теплі полярні ночі

Якщо вийти ясної місячної ночі й піти містом, бачитимеш усюди людські постаті, переважно жіночі, які, обережно балансуючи, ідуть гребенями дахів, витягнувши вперед руки, не згинаючи ніг. Їхні очі й обличчя порожні, вони не усвідомлюють, що роблять, і якщо їх покликати або якось розбудити, вони впадуть і, можливо, розіб’ються. Вважали, що вони хотіли потрапити на місяць, йдучи по доріжках світла, як по дорозі.

У місті була одна жінка, дружина видатного лікаря, яка, казали, ходила уві сні, і через це дехто її цурався, ніби в неї була заразлива хвороба чи вона скоїла якийсь непростимий злочин. Якось та жінка ходила з перев’язаною головою, і пішов поголос, що вона розбила голову, коли її розбудили під час ходіння уві сні. Часами я зустрічав її на вулиці, бліду й похмуру, і тримався тоді осторонь, щоб не заразитися.

Однієї ночі я прокинувся від того, що тато тряс мене, коли я намагався відчинити вікно в нашій спальні, залитій білим сяйвом, що струменіло крізь скло. Місячне світло сягнуло мого ліжка, змусивши мене встати, і, не усвідомлюючи того, я спробував вилізти надвір. Однак вставши, я розбудив батьків, і тато, побачивши, що я роблю, вискочив з ліжка та вчасно мене схопив.

Не знаю, що я зробив би, якби спромігся вибратися надвір, але пам’ятаю, що бачив поле за бабиним садком, біле від місячного сяйва. Над полем здіймалася величезна піраміда світла, і, ймовірно, я планував видертися тою пірамідою до самого місяця.

Попри переляк через те, що сталося, я водночас у глибині душі пишався собою. Я завжди прагнув бути відмінним від інших, і то був доказ, що я таким і був.

5

Пан Атрамент?

Пан Атрамент був фотограф, бабин знайомий, і його добре пізнав я сам. Він мав багато книжок і дозволяв мені роздивлятись їх і брати додому.

Він жив сам у хаті неподалік від бабиної зі своєю великою чорною сучкою, яку кликали Камера Обскура, або просто Обскура. Вона була стара й лагідна, переважно спала, витягнувшись на підлозі, майже злившись із нею, як калюжа води. Влітку вона полюбляла спати надворі, під кущами аґрусу, що тягнулися довгим живоплотом біля стіни хати. Я любив аґрус і наїдався ним досхочу, коли відвідував пана Атрамента, та він ним не опікувався і не збирав, тож перезрілі плоди просто падали на землю, утворюючи великі мутно-жовті калюжі. Однак Обскурі вони чомусь подобалися — вона обирала найбільшу, зручно в ній умощувалась і засинала. Якщо було покликати її в цей час, вона поблажливо розплющувала великі сумні очі з широким білим ободом навколо райдужної оболонки, дивилася на тебе секунду-дві, і знову їх заплющувала, поринаючи назад у свою розкішну старечу дрімоту.

Пан Атрамент іноді брав мене із собою до затемненої кімнати з червоним світлом і показував, як проявляють світлини. Мене вразило, як він чаклував, змушуючи складні образи поставати з нічого на білій поверхні паперу — ніби фокусник у цирку, що витягає речі просто з повітря. Мені було цікаво за цим спостерігати, але ніколи не хотілося спробувати самому. Я любив світи, створені зі слів.

Стереоскоп?

Пан Атрамент багато подорожував Європою і, крім книжок, мав значну фотоколекцію зі своїх мандрівок, яку треба було переглядати за допомогою стереоскопа.

Світлини ці були охайно складені в дерев’яні коробочки, по дві однакові на кожній жорсткій картці, і якщо було вставити їх у стереоскоп і поглянути, можна було побачити крихітний справжній світ, у який, здавалося, можна було потрапити й там жити.

Були там були світлини Парижа з височезною залізною вежею, церквами, мостами, площами з високими колонами або статуями посередині, широкий бульвар, обрамлений двома рядами дерев, з великою аркою в кінці; фото Рима з його церквами та стародавніми руїнами; краєвиди Лондона з довжелезною спорудою вздовж ріки, із квадратною вежею з одного боку, на вершечку якої був чималий годинник; один невеличкий прекрасний палац у Німеччині, Ляйпциґ з музейною художньою колекцією та багато інших.

Я особливо вподобав світлини художньої колекції ляйпцизького музею і неодноразово просив показати їх мені, а одного разу серед інших знайшов світлини оголених жінок, які стояли, сиділи або лежали в різних позах. За винятком спогадів зі страти юдеїв, свідком якої я став, які час перетворив на розпливчасту пляму, спотворену ще більше величезними білими й чорними сніжинками, я ніколи раніше не бачив голих жінок, й образи, які я бачив у ту мить, шокували мене бездоганно білою шкірою, досконалою формою півкуль грудей, граційними вигинами клубів, а особливо — чорними трикутниками волосся нижче живота, де сходилися ноги. Я відчував, що мені не слід було цього робити, але я роздивлявся й далі. Почуття, викликані світлинами, не скидалися ні на що з раніше відчутого, і я просто не міг відірватися.