Теплі полярні ночі

Окрім двох тіл, у приміщенні не було нічого. Чоловіки витягнулись горілиць на двох суміжних столах, простоволосі, але в товстих пальтах, із заплющеними очима і складеними вздовж тіл руками. Були вони подібні до себе, наче брати, із повними обличчями та густим прямим волоссям піщаного кольору, зачесаним назад. Їхні губи були стиснуті, щоки надуті, наче вони набрали до рота води та силкувалися її втримати, але здавалося, що насправді вони стримували тишу. Скидалося на те, що набралося її у ротах багато, їх обох закололи в живіт або в бік, але не було видно, куди саме. Рани приховували пальта. Однак один з чоловіків мав на додачу глибокий поріз збоку на шиї під щелепою. Кров там застигла і почорніла, наче сургуч, що затикає дірку.

Дивно, але острах, який я відчував, тепер минув. Видовище здавалося звичним, ніби засніжений краєвид, побачений перед тим, як я увійшов, і в цій картині не було нічого страшного. Я спокійно споглядав тіла, роздивляючись і запам’ятовуючи дрібниці, наче записував на папері. За деякий час я зрозумів, що побачив усе, що мав побачити, і залишатися тут довше немає сенсу. Я очікував, що побачу щось неймовірне, але з’ясував, що нічого такого там не було. Настав час іти. Я повернувся до Аскольда і побачив, що він має подібний вид. Ми ще кілька секунд постояли, а потім повернулись і вийшли надвір.

Кілька чоловіків продиралися стежкою до трупарні, подоланою нами раніше, і ми дали їм пройти.

Світлина?

Існувала світлина з нами чотирма, татом, мамою, Норою і мною, знята паном Атраментом, здається, у березні того року. На світлині ми сидимо на нашій канапі в ногах великого ліжка, позаду, високо на стіні над узголів’ям, — тризуб на щиті. На світлині він різних відтінків сірого, та насправді був золотий і блакитний.

Тато сидить на канапі ліворуч, його правий лікоть лежить на бильці, ноги схрещені, а високий чобіт на правій, горішній, відбиває смужку білого світла, яка потрапляє крізь вікно навпроти. Нора біля нього, утислася між ним і мамою, злегка повернувшись до мене. Мама сидить прямо, щільно стиснувши коліна, лівою рукою пригортає мене, а я сиджу частково в неї на колінах, а частково — на бильці канапи, притиснувши до грудей велику книжку. На світлині не видно її назви, але то стислий переказ для дітей «Іліади» й «Одіссеї», яким я тоді захоплювався. Вираз облич у всіх спокійний, але на моєму ось-ось заграє усмішка.

Це була остання світлина з нами всіма разом.

10

Тато пішов до війська?

Пізніше того року тато пішов до війська воювати на боці німців проти росіян.

Про це говорилося довгий час, і нарешті день настав. Тато мав їхати опівнічним потягом, туди, де збиралися рекрути. Він ліг біля мене в ліжко, коли я збирався засинати, і розповідав, що робитиме.

Саме перед війною росіяни вбили мільйони наших краян, і ми маємо зробити так, щоб це не повторилося. Як офіцеру, йому також було важливо підвищити свою військову компетенцію, щоб у майбутньому краще керувати іншими під час воєнних дій проти ворога. Тому німецька підготовка стане йому в пригоді.

Я мав гарно поводитися, слухатися мами, бути здоровим і сильним, наполегливим у навчанні й писати йому про те, що роблю. Він повсякчас думатиме про нас трьох, писатиме мені у відповідь листи, і коли війна завершиться, він повернеться, і все буде, як раніше.

Сказавши це, він лежав нерухомо, і я заснув під звук його дихання, відчуваючи, як тепло його тіла плине в моє.

Коли я прокинувся вранці, його вже не було, але здавалося, що все гаразд. Усе буде, як тоді в моєму дитинстві, коли він улітку їздив на військові навчання. Він пішов до війська захищати нашу країну, бо то був його обов’язок, а потім повернеться й усе мені розповість. Я мав свої книжки, школу, друзів, маму, сестру та бабу і чекав на його повернення.

Куди його відправили?

Спочатку він потрапив до вишкільного табору, де навчалися всі — офіцери та звичайні вояки, — а потім до офіцерської школи, щоб відповідати стандартам німецької армії.

Перший табір був розташований у лісі, де, судячи зі знімків, росли високі стрункі сосни, і він писав, що навчання було дуже важке. Вони щоранку прокидалися о п’ятій, і він повертався ввечері у наскрізь просяклій потом сорочці, так що доводилося її викручувати.

Наприкінці цієї підготовки він приїхав додому в коротку відпустку, із запалими щоками, але зовні міцний, у військовій шапці, в однострої німецького піхотинця й у важких, підбитих цвяхами військових черевиках, зі штанами, запханими у вовняні шкарпетки, та з болтовою гвинтівкою на плечі. Він проспав цілу добу, не прокидаючись, а потім повільно відтанув до звичного стану. Він привіз нам цукерки, перетерту сушену садовину у формі маленьких жувальних кубиків та інші схожі речі, які купив у військовій крамниці, але цього разу, коли він поїхав, стало важче, ніж коли він їхав уперше. Його так довго не було, він лишився з нами тільки на декілька днів і знову поїхав на бозна-скільки.

Офіцерський вишкіл?