Теплі полярні ночі

Коли я був із нею, вона часами намагалася змусити мене з’їсти залишене, від чого мені ставало недобре. Пам’ятаю скибку кавуна, темно-зелену назовні, з тонким кільцем білого ближче до середини, а ще ближче — з великим шматом рожевого, що поступово червонішав, набуваючи вкінці гарячо-червоної, як жар, барви. Вона кілька разів відкусила з нього й залишила решту на тарілці на столі біля ліжка, попросивши мене доїсти. Я неохоче й обережно взяв і відкусив шматочок, але м’якуш був слизький, наче в слині, і я ледь не виблював, поки намагався проковтнути.

Вона побачила це, поглянула на мене своїми очима, що виглядали як кінці кісток, що стирчали з очних ям, і, роззявивши повнозубого рота, закричала, що я поганий син, бо гидую їсти після неї.

Я проковтнув те, що було в роті, і якось присилував себе не зригнути.

Вона кричала?

Коли вона не спала, то зазвичай просто лежала нерухомо, витягнувшись під простирадлом, і дивилася перед собою невидющими очима, не маючи сил поворухнутися, але іноді, в нападі відчаю, сідала й верещала скрипучим голосом, що ми погано поводимося з нею, думаючи, що вона ось-ось помре, але вона не помре, а одужає і тоді відплатить нам за те, що ми були такі недобрі. Вона набереться сил, кине нас і поїде в мандри до прекрасних далеких країн, що їх не мала нагоди побачити, і ніколи до нас не повернеться.

Ти їй читав?

Іноді, коли вона просила, а іноді — за власним бажанням, я читав для неї, сидячи в кріслі біля ліжка, прочинивши вікно, щоб у кімнаті не смерділо.

Зрідка вона казала слово чи два, коментуючи почуте, але зазвичай просто лежала нерухомо, витягнувшись під простирадлом, з головою загрузлою в подушку, дивлячись перед себе і слухаючи. Часто невдовзі вона засинала, і тоді я йшов. Але часом траплялося так, що я читав далі, навіть знаючи, що вона вже не чує. Чомусь мені це подобалося.

Я намагався читати їй деякі зі своїх улюблених книжок: «Робінзона Крузо», «Дітей капітана Ґранта», «Мандри Гуллівера», «Книгуджунглів», «Тома Сойєра», «Гекльберрі Фінна» і стислі дитячі версії «Іліади» й «Одіссеї» — але вони їй не подобалися. «Робінзон Крузо» та «Діти капітана Ґранта» оповідали про людей, що застрягли на безлюдному острові. «Мандри Гуллівера» були дивні: там описано старезних невмирущих людей, що нагадувало їй її саму. «Книга джунглів» оповідала про хлопця, який втратив батьків і якого виростили дикі звірі, чого, як мама сподівалася, не станеться зі мною. У «Томі Сойєрі» та «Гекльберрі Фінні» йшлося про неслухняних хлопчаків, яким іноді бував і я. «Іліада» розповідала про війну, яка тепер була в нас, а «Одіссея» — про чоловіка, який дуже довго повертався з війни, чого, вона сподівалася, не станеться з нашим татом. Вона любила невеличкий уривок з «Книги джунглів» про занедбаний палац магараджі, і я іноді читав їй цей уривок. Розповідь про буйні джунглі якось додавала їй сили. Але найбільше їй подобалася книжка Свена Гедіна «Крізь пустині Азії», яку я й сам постійно перечитував, взявши два томи з бібліотеки й затримавши їх, наче вони мені належали. Наприкінці я читав лише звідти. Ті томи привернули мою увагу, бо автор був швед і це нагадувало мені «Акселеву печеру».

Їй подобалися всі описи мандрів у книжці, але зрештою ми зосередилися на частині, яку вона любила найбільше, — розділі про ріку Тарим, де розповідалося, як експедиція подорожувала човнами звивистим руслом Тариму крізь різноманітні краєвиди: від непролазних тополевих лісів і очеретяних хащ заввишки кілька метрів до засушливих пустель. Дослідники зупинялись у містах і таборах, зустрічали цікавих людей і нарешті дістались таємничого озера Лобнор.

Ти вчився шити?

Кілька разів мама давала мені лекції про шиття, щоб я міг полагодити собі одяг, коли її не буде, наприклад, пришити ґудзик, зацерувати шкарпетку або зашити дірку.

Я приносив усе необхідне, сідав у крісло поруч із ліжком, де завжди читав їй, і робив так, як вона наказувала.

Коли йдеться про ґудзики, треба пройняти голку з ниткою крізь чотири дірки ґудзика якомога ближче однакову кількість разів, обкрутити нитку навколо нитки між ґудзиком і тканиною, щоб та нагадувала мотузку, простромити голку в інший бік тканини, а потім ще кілька разів там, де нитка зібралася, щоб вона лишалася на місці.

Коли церуєш, треба проймати голкою тканину через дірку, туди-сюди в одному напрямку, аби утворилися щільні паралельні лінії, що тягнуться через дірку, а потім — пройняти через, з-під і поверх тих паралельних ліній ниткою, наче тчеш килим.

Щоб зашити дірку, треба робити це із внутрішнього боку одежини, кидаючи щільні стіжки та залишаючи якомога менший шов, а потім — розрівняти його, побивши чимсь важким.

Ми повторили кожне завдання кілька разів, і врешті-решт я навчився доволі вправно шити.

13

Наталка?

Тоді щодня стояла неймовірна погода — безхмаре небо й пекуче сонце, і я збавляв кожну вільну хвилинку з друзями на Наталці.