Теплі полярні ночі

Неподалік від того місця на річці, де ми купалися, був покинутий водяний млин із впускним загаченим при вході каналом для води, що обертала колесо. Однак вихід лишався відкритим, тож там утворився вузький ставочок з нетечею вздовж берега та значно ширшою і доволі глибокою ділянкою біля колеса.

Вода там була зеленувато-жовта, як моторна олива, і повна водоростей, і в ній водилися величезні в’юни, яких ми називали мнюхами, що спокійно собі плавали, не турбуючись присутністю будь-кого на березі.

Ми іноді приходили туди, щоб спробувати їх упіймати, але це було надзвичайно складно. Думаю, мабуть, за весь час нам пощастило зробити це лише двічі чи тричі. Риби ті були надто слизькі, щоб їх втримати, і зашвидкі та затонкі, щоб влучити списом. Мені так і не вдалося спіймати жодного.

Чужий хлопець?

Як я казав, ми — всі друзі, що збиралися на Наталці, — ходили зграйкою, але одного дня чужий хлопець, високий, із білим худорлявим тілом, який, як я припустив, товаришував з кимось із наших, з’явився серед нас. Зі слів незнайомця стало зрозуміло, що він із сусіднього села. Якось ми вирішили піти ловити в’юнів, і він пішов з нами.

Кілька з нас стрибнули у воду й почали нишпорити руками вздовж берега, але нічого не впіймали. Тоді хлопець сказав, що слід пірнати вглибину, бо в’юни люблять там стояти. Він сказав, що знає це добре, бо робив так безліч разів, і зараз нам покаже.

Ми вирішили поспостерігати, а він стрибнув у воду вперед головою, витягнувши руки, і пірнув так глибоко, що не було видно ані сліду його тіла. Ми терпляче чекали, доки він вирине, але час минав, а він не показувався. Спочатку ми думали, що, як вправний рибалка, він може довго лишатися під водою, але хвилини тягнулися, а він не виринав. Потім хтось сказав, що бачив, як трохи раніше з води йшли бульки, і що це, ймовірно, повітря вийшло тоді з легень хлопця і він утопився.

Ми почали сперечатися, чи то правда, та врешті-решт усвідомили, що минуло забагато часу, щоб хлопець вижив, і тоді всіх охопила паніка, бо ніхто не знав, що робити. Хтось запропонував пірнути та спробувати витягти тіло, але інші сказали, що то надто небезпечно і ми мусимо покликати дорослих. Сумнівів уже не лишалося, що хлопець утопився.

Тоді ми з Аскольдом побігли до електростанції й розповіли його батькові, що сталося, він повернувся з кількома робітниками, і ті витягли тіло з води.

Спочатку його тримали за ноги і добряче трясли, аж з рота рясним потоком ринула вода, а тоді тіло поклали на землю, спробували зробити штучне дихання рот у рот, натискали на груди, але хлопець не опритомнів.

Його, випростаного, довгого й блідого, залишили лежати горілиць. Його біле тіло було вимазане де-не-де чорним багном, і обличчя було байдуже, наче йому було нудно, а ледь помітний холодний блиск просвічувався крізь щілинку між віями.

Виявилося, що жоден не знав, хто він. Він ні з ким не приходив і, вочевидь, пристав до нас, побачивши, як ми пустуємо у воді. Не знаю, що було з ним далі й ким він зрештою виявився.

Вечір?

Кішка сусідів окотилася, і вони хотіли позбутися кількох кошенят. Двох роздали, а п’ять лишилися нікому не потрібні. Вони шукали, хто погодиться їх утопити, але охочих не знайшлося.

Я почув про це і зголосився. То був мій шанс! Бути чоловіком — значить бути твердим, і мені випала нагода довести собі й іншим, що я такий.

Мені віддали кошенят у коробці, і я поніс їх до пішохідного містка через Вечір неподалік від бабиної хати. Був полудень, але довкола — ані душі. Ми жили майже на околиці міста.

Я дійшов до середини містка й зіпер коробку на поруччя. Кошенята повзали в сіні на дні коробки — чорні, із чорними й білими плямами та сірі. Їхні очі досі не розплющилися, і вони хиталися на кволих ніжках, повсякчас переверталися, не в змозі тримати голову, ніби старі люди, і жалібно й благально пискотіли.

Коли я на них поглянув, мене раптом охопила неймовірна ненависть до цих істот, таких малих і кволих, що пищать так жалібно. Я схопив одне за хвіст, кілька разів розкрутив у повітрі та жбурнув у воду.

Течія там була ледь помітна, а плесо гладеньке, кошеня пробило його, якусь мить лишалося на поверхні, а потім пішло на дно. Утворене на воді коло розійшлося, дедалі маліючи, і за кілька секунд від нього не залишилося ані сліду.

Я вчинив так само ще з двома, одне з них вистромило голівку над водою на кілька секунд перед тим, як потонути, а двох інших я просто вхопив у жменю й кинув якнайдалі, сильно при цьому стиснувши кожного, наче бажаючи завдати їм якнайдужчого болю, а може, скоїти щось гірше. Їхні тільця були гарячими, особливо знизу, під черевцями, і тепло лишилося на моїх пальцях, мов м’який кал. Почуття було огидне, і мені захотілося негайно вимити руки.

Мені не дали вказівок щодо коробки, і я спочатку думав узяти її додому, але тепер хотів позбутися її якнайшвидше, тож кинув її в річку і побіг з містка, сподіваючись чимось себе зайняти, щоб забути про вчинене.

14

Німці відступали?

Росіяни на Східному фронті швидко просувалися вперед, а німецьке військо відступало.