Але потім я усвідомив, який же я дурний, що так думаю. Ніхто потай не спостерігає, що ти робиш, і взагалі немає когось, хто карає чи винагороджує тебе за твої вчинки. Те саме сталося б зі мною, якби я кинув рибу назад у воду або не вкоротив віку кошенятам. Я опинився в цій ситуації тому, що запізнився на потяг, і в ньому я опинився, бо була війна, і я запізнився на нього, бо я мрійник і не було нікого, хто доглядав би за мною, і нікого не було, хто доглядав би за мною, бо мама померла, а тато пішов воювати з росіянами.
Але покараний я чи ні, не робило жодної різниці. Важливою була ситуація, в якій я опинився. Я мусив журитися про тепер, а не про минуле.
Що зі мною буде? — думав я. Я опинився посеред глушини в чужій країні, серед людей, чиєю мовою не володів і які були до нас переважно ворожі. Я пригадав почуті історії про те, як мадярські вояки поводилися з українськими селянами —
Мені спав тоді на думку образ мадярки, яка всміхнулася мені на критому базарі. Чи варто було мені спробувати її знайти? Стати її коханцем? — Сміх та й годі. Я досі був дитиною, і навіть якби був дорослим — своїм татом — не можна сказати напевно, що ми стали б коханцями. Жінки полюбляють фліртувати, але для багатьох з них міцний шлюб, навіть якщо чоловік не найжаданіший, важливіший за красеня-коханця. Безглуздо було думати, що ця жінка мені допоможе.
Кажуть, коли помираєш, усе життя миттєво проминає перед очима. Бувають також і інші схожі випадки — мені знадобилося лише кілька секунд, аби подумати про все, що я перерахував вище.
Я й досі дивився на потяг і бачив, як він зменшується, сповнений рішучості за будь-яку ціну досягти на обрії точки сходження. Йому так цього кортіло, і я подумав, що чую стукіт коліс на рейках, хоча то, мабуть, був стукіт крові в моїх вухах.
І саме тоді я зрозумів, що моя ситуація безнадійна і я не знав, що робити.
Хоча на мить я подумав, що помилився. Я забув про одне — я міг кричати! Та я відразу відкинув цю думку. Це не змінило б нічого. Було це не краще, ніж не робити нічого.
Всередині в мене знову похололо, і я відчув, як волосся стало мені дубом на голові.
Варіація
Інформація видавця
ЮРІЙ
ТАРНАВСЬКИЙ
ТЕПЛІ
ПОЛЯРНІ
НОЧІ
Авторизований переклад з англійської Максима Нестелєєва
Редакторка: Богдана Романцова
Коректорка: Ніка Чулаевська
Дизайнерка: Ірина Мамаєва
ТОВ «Темпора»
01030, Київ, вул. Б. Хмельницького, 32, оф. 4
Свідоцтво про внесення до державного реєстру:
ДК № 2406 ВІД 13.01.2006.
Тел./факс: (044) 234-46-40
Підписано до друку 01.06.2019.
Папір офсетний. Формат 84x108/32.
Гарнітура Fedra Serif.
Ум. друк. арк. 10,92. Обл.-видавн. арк. 12,01. Зам. № 19-099.
Віддруковано: ТОВ «Друкарня „Бізнесполіграф“»,
02094, Київ, вул. Віскозна, 8, тел./факс: (044) 503-00-45
Свідоцтво про внесення до Державного реєстру: ДК № 2715 від 07.12.2006
Читаючи цю розповідь про хлопчика, що стає свідком нацистських злочинів та намагається втекти від брутальності війни, ви відчиняєте двері до творчості одного з найсміливіших письменників нашого часу, який задовго лишається недостатньо відомим. Він покинув писати українською, щоб винайти наново англійську мову. Ця книжка стоїть поруч із творчістю Набокова та Імре Кертеса, як одкровення в трагедії, і творчість Тарнавського відчиняє нашу мову до пристрастей та винаходів структурального мага.