Теплі полярні ночі

Я хворів понад місяць, гарячка не спадала, із мене лився піт, тож треба було постійно міняти одяг і простирадла, мене мучили кошмари, в яких мій язик був широкою рівниною, вкритою великими гострими кам’яними брилами, нестерпну гостроту і жорсткість яких я відчував на смак і пам’ятаю дотепер, я мусив просуватися між ними, раз по раз на них наштовхуючись, забиваючись об гострі краї; мене годували чистою курячою юшкою і лимонадом, натирали груди борсучим жиром, ставили на спину банки і ліпили до тіла п’явок, які потім самі ліниво відпадали, ставши гладкими, досхочу напившись моєї крові, і я був надто немічний, аби їх струсити. Врешті оклигавши, я мусив заново вчитися ходити, тримаючись за стільці й столи, ковзаючись на твердій дерев’яній підлозі в своїх черевиках з жорсткими підошвами й закаблуками.

Щоб одужати, мені знадобилося кілька місяців. Мама сказала, що я захворів, бо перемерз, але тато наполягав, що на запалення легень хворіють не через перемерзання, а через зараження бацилами, однак визнав, що я міг захворіти, бо моя опірність зараженню послабилася через перемерзання. Зрештою вони дійшли згоди, що для мене було занадто ризиковано й далі спати надворі, тому я більше ніколи так не робив, сам втративши до цього смак.

6

У тісному просторі?

У шафі серед одягу було добре ховатися, особливо якщо прикрити двері, але краще — під ліжками. Моє ліжко було для цього дещо зависоке, а от батьківське — ідеальне, низьке, і під ним існував окремий маленький світ, не подібний на справжній. Ховаючись там, я бачив у мріях різноманітні історії, якими хотів поділитися з іншими. Проте й без слухачів було теж незле. Я згортався у клубок, заплющував очі й не заважав подіям розгортатися на їхній розсуд. Це було наче жити іншим життям. Відкритий простір заважав моїм думкам, а обмежений давав їм волю.

Втім, біда полягала в тому, що іншим було важко залізти туди зі мною. Мені вдавалося кілька разів переконати Нору це зробити, доки вона не стала скаржитися, щоб я дав їй спокій. Раз чи два у шафу зі мною забиралася мама, але під ліжко вона не могла залізти. А тато був надто зайнятий для такого.

Що то були за історії?

Переважно про людців — гномів. Чомусь вони мені подобалися найбільше. Вони були ближчі мені за розміром і, що найважливіше, жили в світі, не подібному на справжній. У нашому світі все відбувалося нецікаво, а в іншому — роби, що забажаєш.

Я уявляв, що вони мешкають у парку або кущах навколо будинків — як справжні крихітні людці, що їх ми з Кароліною вигадували, — але особливо мені подобалася історія про чотирьох гномів, що жили далеко в океані на чарівному острові, який повсякчас змінював форму.

Їх звали Ромо, Оро, Момо та Моро, і вони постійно потрапляли в халепу. Малі, як усі гноми, але з великими ступнями, що часом дуже заважало. Вони полюбляли танцювати разом, але через свої великі ступні повсякчас наступали одне одному на пальці й горлали «перестань!», і знову «перестань!», давали один одному ляпаси, а потім починали справжню бійку. Іноді вони викопували яму в землі й подорожували в дуже відмінний від їхнього світ, перевернутий догори дриґом, де все було рожеве, блакитне або пурпурове.

Та здебільшого вони воювали з величезним драконом Чорнозубом. Він харчувався вугіллям і літав на копальню, щоб його нажертися, або на ярмарок, щоб його купити, і повертався з великими, набитими торбами, тримаючи їх під кожною з шістнадцяти лап, щоб пізніше з’їсти. Він жив у печері з дверима, що замикалися на ключ, який він ховав під каменюкою, коли відлітав у справах, і гноми, дізнавшись про це, діставали ключ і відмикали двері, тож коли він, дурний, повертався, то замикав їх, думаючи, що відчиняє, а потім відривав дверну ручку й кляв усе й усіх.

Він потребував вугілля, бо в його череві палав вогонь, і якщо полум’я згасало, дракон помирав, а його дружині-драконисі доводилося відчиняти дверцята знизу, і вкидати всередину вугілля, і роздмухувати полум’я, щоб повернути чоловіка до життя.

Гноми мали скляні слоїки, заповнені часом, які, якщо їх відкрутити, зупиняли все, тож тоді можна робити будь-що, оскільки довколишній світ лишався нерухомий. Коли під час битви з Чорнозубом їхні справи були кепські, вони відкручували свої слоїки, а потім — дверцята в його череві й викидали звідти жар, а коли закручували слоїки, Чорнозуб був неживий і його дружина мала вкотре розпалювати багаття в його череві.

Гноми також мали товариша — маленького й дуже хороброго гриба Еро. Він допомагав їм у боротьбі з Чорнозубом і встромляв свій гострий спис в його черево, щоб відволікти від битви. Та біда в тому, що гноми мусили багато думати, як подолати Чорнозуба, а Еро не мав цього робити, бо його голова-шапинка перегрівалася і йому загрожувала небезпека зваритися в своїм соку. Тож коли гноми думали й бачили, що з капелюха Еро здіймається пара, вони знали, що він у халепі, і лили на нього воду, й штовхали його між себе й далі, щоб він припинив думати, і так повертали його до життя.

У тебе був брат?