terri-pratchet-pravda

Він і не помічав, як у редакції галасно – аж доки не запала цілковита тиша. Тулумбас заплющив очі. Сахариса непорушно дивилась перед собою. Гноми виглядали як статуї.

Нарешті Правитель Ветерані порушив тишу.

- «Час»? Ви маєте на увазі себе і ось цю юну панну? – поцікавився він, здіймаючи брови. – Ах, розумію. Це – те ж саме, що й із «суспільством». Що ж, якщо я зможу якось придатися «Часові»…

- Але підкупити нас теж не вдасться, – сказав Вільям.

Він розумів, що жене коня просто на наїжачені списи, але хай йому грець, коли він дозволить себе приручити.

- Підкуп? – спитав Ветерані. – Шановний пане, коли я бачу, на що ви здатні навіть безкоштовно, мені стає ясно, що я б не довірив вам і пенні. Ні, мені нічого вам запропонувати, крім вдячності – хоча її, як добре відомо, в кишеню не покладеш. О, в мене виникла ідея. В суботу у мене невеличкий обід – деякі лідери Гільдій, кілька послів. Усе досить нудно, але, можливо, ви та ваша відважна панна… даруйте – я, звісно ж, говорю про газету – забажали б відвідати?

- Я не… – почав Вільям, але раптом замовк. Такий уже вплив справляє дівочий черевичок, що їздить по вашій нозі.

- Газета вам дуже вдячна, – сказала Сахариса, сяючи.

- Пречудово. В такому разі…

- Щиро кажучи, я таки маю прохання, – сказав Вільям.

Ветерані посміхнувся.

- Звісно. Якщо я можу будь-що зробити для «Ча…»

- Чи йдете ви в суботу на весілля доньки Гаррі Короля?

До тихої радості Вільяма, цього разу Ветерані не відповів, бо не знав, що сказати. Та ось, нахилившись до нього, прошепотів кілька слів Тулумбас.

- Що? – перепитав Патрицій. – Гаррі Король? Ах, так. Новітній носій стародавнього духу, що зробив наше місто тим, чим воно є. Хіба я не так завжди казав, Тулумбасе?

- Достоту так, ваша високосте.

- Безумовно, я прийду. Гадаю, там буде чимало відомих громадян?

Запитання злякано зависло в повітрі.

- Скільки лише можливо, – сказав Вільям.

- Карети, корони, красуні? – поцікавився Ветерані, звертаючись до навершя свого ціпка.

- Скільки завгодно.

- Так. Гадаю, так усе й буде, – сказав Правитель Ветерані, і Вільям зрозумів, що Гаррі Король проведе свою дочку вздовж такого довгого шерега шляхти, що й не складе їй списку – хоча, по щирості, для Гаррі Короля проблемою було б скласти будь-який список… А в пані Король щаслива істерика почнеться вже просто від концентрації снобізму в атмосфері.

- Втім, я, зі свого боку, – сказав Патрицій, – вимушений просити вас не тиснути на командора Ваймза. – Він неголосно кашлянув. – Понад необхідне.

- Я впевнений, ваша високосте, що ми з ним можемо працювати в одній упряжці.

Правитель здійняв брови.

- О ні, я дуже сподіваюсь, що цього не станеться. Люди, запряжені разом – то мета тиранів та деспотів, а вільні люди тягнуть кожне у свій бік. – Він усміхнувся. – Цим і досягається прогрес. Цим, та ще тим, щоб іти в ногу з часом. На все добре.

Він кивнув і полишив будинок.

- Чому всі досі тут? – прикрикнув Вільям, коли чари розпалися.

- Е-е-е… ми досі не знаємо, що нам робити, – з надією сказала пані Тіллі.

- Піти й дізнатись інформацію, котру хтось хотів би бачити в газеті, – сказала Сахариса.

- Плюс інформацію, котру хтось не хотів би бачити в газеті, – додав Вільям.

- І просто цікаву інформацію, – сказала Сахариса.

- На кшталт того дощу з собак, що стався два місяці тому? – спитав пан О’Бісквіт.

- Два місяці тому не було ніякого дощу з собак!!! – вибухнув Вільям.

- Але…

- Одне цуценя – це не дощ! До того ж, воно випало з вікна… Послухайте, ми не зацікавлені в опадах з тварин, загадкових пожежах, громадянах, котрих викрадають чудернацькі літаючі штуки…

- Доки це не трапляється насправді, – додала Сахариса.

- Це зрозуміло, – сказав Вільям. – Але коли ні, то ні. Добре? Новини – це коли відбувається щось незвичайне…

- …і коли відбувається щось звичайне, – сказала Сахариса, помахуючи репортажем із засідання Анк-морпорського Товариства шанувальників кумедних овочів.

- І звичайне, так, – погодився Вільям. – Але здебільшого новини – це те, що хтось не хотів би побачити в газеті…

- Хоча й не завжди, – знову перебила Сахариса.

- Новини – це… – сказав Вільям, і затнувся.

Всі ввічливо дивились на нього, а він стояв з відкритим ротом і піднятим пальцем.

- Новини, – нарешті сказав він, – бувають різні. Але ви їх упізнаєте. Зрозуміло? Чудово. А тепер підіть і знайдіть трохи новин.

- Трохи негречно, – сказала Сахариса, коли всі пішли.

- Я задумався, – сказав Вільям. – Тобто… ну, ні секунди ж вільної не було, то одне, то друге…

- …то нас хочуть вбити, то тебе заарештовують, то собача повінь, то пожежа, то ти висміюєш Правителя… – сказала Сахариса.

- Так… гм… Слухай, чи не могли б ми з тобою й справді… взяти вихідний? Тобто, – додав він у відчаї, – ніде ж не сказано, що ми мусимо випускати газету щодня?

- Тільки в «горищі» першої шпальти, – сказала Сахариса.

- Так, але ж не можна вірити всьому, що пишуть в газетах!

- Що ж… гаразд. Тільки завершу з репортажем…

- Ваша пошта, пане Вільяме, – сказав один з гномів, висипаючи на стіл папери.