terri-pratchet-pravda

- Виробляє туалетний папір, – сказав Гаррі. – Жінка від нього в захваті. Хоча особисто мені всі ці проміжні стадії від газети до рулона не потрібні, – він зітхнув, вочевидь не помічаючи, якого удару щойно зазнало Вільямове самолюбство. – Знаєте, часом ото я стою тут надвечір, слухаю рипіння тупчака, дивлюсь на захід сонця, і – мені не соромно зізнатися – на очі навертається сльоза.

- Чесно кажучи, я теж ось-ось розплачуся, – сказав Вільям.

- Шо я ще хотів сказати, хлопці… А – про того пацана, шо відібрав мою першу брудку. Я не зарюмсав, еге ж? Я знав, що в мене є хватка! Я працював далі, і знайшов чимало нових. А на свій восьмий день народження я заплатив парочці тролів, щоб вони знайшли того дурня і вибили з нього всі органічні відходи. Ви про це знали?

- Ні, пане Король.

Гаррі Король дивився на Вільяма крізь дим. Вільям відчув, що його крутять і розглядають з усіх боків, ніби предмет, знайдений в смітті.

- Моя молодша дочка, Герміона… Вона виходить заміж в кінці наступного тижня, – сказав Гаррі. – Буде велика вечірка. В храмі Оффлера. Хор і все таке. Я запрошую всіх віпів. Так хоче Еффі. Але вони, ясне діло, не прийдуть. Не до Гаррі-Сечі.

- Зате «Час» зробить про це репортаж, – сказав Вільям. – З кольоровими ілюстраціями. Якщо, звісно, завтра ми не вилетимо з бізнесу.

- Кольоровими? Ви найняли художника, еге ж?

- Ні. У нас… свої методи, – сказав Вільям, без надії сподіваючись, що Отто говорив серйозно. Він не просто ступив на тонкий лід, а був уже в ополонці.

- Цікаво було би побачити, – сказав Гаррі.

Він вийняв з рота сигару, замислено подивився на її кінчик і знов встромив її в рота. Після чого продовжив уважно роздивлятися Вільяма крізь дим.

Вільям раптом відчув себе вченим, котрий зустрів неписьменного, здатного думати мінімум втричі швидше за нього.

- Пане Король, нам справді потрібен цей папір, – сказав він, коли мовчанка стала нестерпною.

- У тобі щось є, малий де Ворде, – сказав Король. – Коли мені треба, я купую слуг або продаю їх, але ти не схожий на слугу. Ти схожий на людину, здатну розкопати тонну лайна, щоб знайти в ньому голку. І мене це приваблює.

- Послухайте, пане Король, чи не були б ви такі ласкаві продати нам трохи паперу за старою ціною? – сказав Вільям.

- Не можу. Я ж вам пояснив. Угода є угода. Мені заплачено, – коротко відповів Гаррі.

Вільям відкрив рота, але Вернигора поклав руку йому на зап’ястя. Король явно збирався продовжити свою думку.

Гаррі знову підійшов до вікна і став меланхолійно дивитись на паруючі пагорби в дворі. Раптом…

- Ох, тільки погляньте, – промовив він, відступаючи від вікна з виразом неймовірного подиву на обличчі. – Бачите того воза біля воріт?

Вони бачили.

- Я сто разів казав хлопцям: не ставте біля самісіньких воріт вози з вантажем, уже готовим до відправки! Вкрадуть же!

Вільям міг тільки здивуватись: хто ризикне вкрасти будь-що у Короля Золотої Ріки, людини, що володіє всіма тими гарячими купами перегною?

- Це остання партія із замовлення Гільдії граверів, – сказав Гаррі в простір. – Якщо вона зникне просто з мого подвір’я, мені доведеться повернути їм гроші. Треба буде поговорити з вартовим. Він щось останнім часом розлінився.

- Нам час, Вільяме, – сказав Вернигора, знову хапаючи Вільяма за руку.

- Чому? Ми ж іще…

- Як ми можемо вам віддячити, пане Король? – спитав гном, тягнучи Вільяма до дверей.

- Подружки нареченої вдягнуть о-де-ніль, хоча біс його знає, що це таке, – сказав Король Золотої Ріки. – А, і коли я не отримаю від вас вісімдесят доларів до кінця місяця, ви, хлопці, будете в глибокій, – сигара перекотилася з кутка в куток рота і назад, – біді. Головою донизу.

За дві хвилини віз із рипінням полишив двір, супроводжуваний на диво байдужим поглядом вартового троля.

- Ні, це не крадіжка, – категорично сказав Вернигора, смикаючи віжки. – Король поверне тим вилупкам їхні гроші, а ми заплатимо йому по старій ціні. І всі будуть щасливі – крім «Сенсацій», але кого вони хвилюють?

- Мені не сподобались натяки на глибоку, пауза, біду, – сказав Вільям. – Головою донизу.

- Мені, з моїм зростом, і головою вгору буде непереливки, – відповів гном.

Деякий час подивившись услід возові, Король гукнув одного зі службовців і наказав йому принести примірник «Часу» з кошика номер шість. Доки йому вголос читали пожмакану й заяложену газету, він сидів непорушно, і лише сигара перекочувалась з куточка в куточок його вуст.

Згодом його посмішка поширшала, і він попросив службовця прочитати кілька уривків повторно.

- Ех, – сказав він, коли читання було закінчено. – Я таки не помилився. Цей хлопець – природжений розгрібач бруду20. Як шкода, що він народився так далеко від чесного, справжнього сміття.

- Мені підготувати чек для Гільдії граверів, пане Король?

- Еге ж.

- Гадаєте, ці двоє повернуть вам гроші?

Зазвичай Гаррі Король не сприймав у служниках подібної поведінки. Вони існували для роботи, а не для обговорення рішень. З іншого боку, Гаррі розбагатів завдяки вмінню побачити проблиск у бруді, тож тямущу людину йому було важко не помітити.

- Якого кольору о-де-ніль? – спитав він.