terri-pratchet-pravda

- О, це один з рідкісних відтінків, пане Король. Щось на кшталт блакитного з натяком на зелений.

- А бувають чорнила такого кольору?

- Я міг би дізнатись. Напевне, вони недешеві.

Сигара знову промандрувала між губ Гаррі Короля. Всі знали, що він обожнював своїх дочок, бо відчував: вони потерпали вже від того факту, що їхній батько мусив двічі поспіль приймати ванну, аби лишитися просто брудним.

- Ми будемо уважно стежити за нашим малим письменником, – сказав він. – Кинь хлопцям кілька монет, нехай візьмуться. Я не хотів би розчарувати Еффі.

Сахариса помітила, що гноми знову пораються біля верстата. Він рідко коли зберігав свій вигляд довше, ніж на пару годин. Гноми вдосконалювали його без відриву від виробництва.

У Сахариси складалося враження, що єдиними інструментами, яких потребував гном, були його сокира та яке-небудь причандалля для добування вогню. За певного вміння це була кузня, з допомогою якої гном міг зробити прості інструменти, з їхньою допомогою – складні, а вже зі складними інструментами гном міг, у певному сенсі, зробити що завгодно.

Двійко гномів наразі порпалися в металевому непотребі, купи якого валялися попід стінами. Кілька залізних котків уже розплавили на метал, і коники-гойданки палали в печі, на якій виплавлявся свинець. Два-три гноми поспішно залишили повітку в якихось таємничих справах, і повернулися з якимись мішками та загадковим виразом облич. Гноми теж добре знають, як використати речі, викинуті кимось іншим – навіть якщо цей інший їх ще насправді не викинув.

Сахариса повернулась була до репортажу про щорічну вечірку «Парубків з Веселого Пагорба», аж раптом якийсь грюкіт і вибух лайки убервальдською (ідеальною мовою для лайки) змусив її кинутись до отвору в льох.

- Все гаразд, пане Крикк? Мені принести совок і віник?

- Бодрожвачски жальтцайт! Ох, фройляйн Сахарисо, вибачте! Нефеликий яма на шляху прогресу.

Сахариса спустилася вниз.

Отто сидів на своїй хисткій лавці. На стіні висіли скриньки з бісиками. В клітках куняли кілька саламандр. У великій темній банці скрутилися земляні вугрі. Але друга така ж банка була розбита.

- Я був незграбний і перекинув її, – пояснив Отто з ніяковим виглядом. – А тепер той дурний вугор запофзайт під лавка.

- Вони кусаються?

- О, найн, це душе ледачі тфарюки…

- Над чим саме ви працюєте, Отто? – спитала Сахариса, обертаючись, щоб придивитись до якогось великого предмета на лавці.

Він спробував затулити його.

- О, це фсе тільки експеримент…

- Спосіб робити кольорові пластинки?

- Йа, але це ще тільки сирий спроба…

Краєм ока Сахариса помітила якийсь рух. Вугор-утікач, знудившись під лавкою, вирішив здійснити вкрай неспішну спробу прориву до нових горизонтів, де вугор може плазувати гордо, як і належить вугреві.

- Краще не… – почав Отто.

- О, я зовсім не гидлива…

Коли вона прийшла до тями, перед її обличчям несамовито мамлявся чорний носовичок.

- Ох, – вимовила вона, намагаючись сісти.

На обличчі Отто був такий жах, що на мить вона навіть забула про власний пекучий головний біль.

- Що з вами? – спитала вона. – У вас жахливий вигляд.

Отто відсахнувся, спробував встати й закляк, зігнутий, вчепившись за лавку.

- Сир! – простогнав він. – Буть ласка, кляйне сир! Чи яплуко! Щось, щоб фстромити зуби!

- Тут немає нічого на кшталт…

- Відійдіть! І не дихайте так! – заволав Отто.

- Як?

- Коли груди ходити туди й сюди, туди й сюди! Я вампір! Молода фройляйн непритомна, і важко дихайт, і груди хвилюватись… Це викликає жахливі… – він із зусиллям випростався і вхопився за чорну стрічку на лацкані. – Але я бути сильний! – вигукнув він. – Я не дати фсім загинути!

Він встав в урочисту позу, хоча його силует дещо розмазувався через дріж, що бив його тіло, і тремтячим голосом заспівав: «О, тримай своє слово, ти тримай, ти тримай, Твій пиріг вже готовий, як і чай, як і чай…»

Драбиною зсипалися гноми.

- Все нормально, панночко? – спитав Боддоні, що вбіг першим із сокирою в руках. – Він намагався щось зробити?

- Ні-ні! Він…

- «Рідина, що струмує у венах, не питфо ні для кого із нас…», – обличчям Отто струмував піт. Одну руку він притискав до грудей навпроти серця.

- Так, Отто! – закричала Сахариса. – Борися! Борися! – Вона обернулася до гномів. – У когось є шматок сирого м’яса?!

- «Життя нове тебе позве, прозоре, як вода…» – на блідому обличчі Отто пульсували вени.

- В мене десь є трохи свіжого щурячого філе, – промимрив один із гномів. – Влетіло в два пенси…

- Давай його сюди, Гоуді, – наказав Боддоні. – Здається, справи кепські!

- «Нам бренді смакує, і віскі пасує, і пляшечка джину піде, Та поки нам жити, не будемо пити нізащо, ніколи й ніде, Тієї…»

- Два пенси – це два пенси, ось що я вам скажу!

- Дивіться, у нього судоми! – скрикнула Сахариса.

- До того ж, він геть не вміє співати, – сказав Гоуді. – Ну добре, добре, вже йду!

Сахариса погладила руку Отто, вкриту холодним потом.