terri-pratchet-pravda

- Це проста виделка, – сказав перевертень, ледве кинувши в той бік поглядом.

- Хочеш побачити, як вона швидко, мля, літає? – поцікавився пан Тюльпан.

Пан Шпилька спробував ковтнути, але зумів лише наполовину. Він знав, що мертві пальці не такі швидкі, як живі, але до дверей у будь-якому разі було не менше десяти кроків, і ця відстань, здавалося, більшала з кожним ударом серця.

- Гей, – сказав він. – В цьому немає потреби. Чого б нам усім не розслабитись? До речі, мені було б значно легше говорити, якби ти набрав нормальної форми…

- Без проблем, чуваче.

Перевертень зморщився і задрижав, анітрохи, одначе, не послаблюючи пальців на шиї пана Шпильки. Обличчя, риси якого почали жмакатися докупи, мінилось так страшно, що пан Шпилька, котрий за інших обставин добряче потішився б із такого видовища, цього разу мусив відвести погляд.

Це дозволило йому побачити тінь співрозмовника на стіні. Всупереч очікуванням, вона збільшувалась. Як і її вуха.

- Шось не так? – спитав перевертень.

Вирослі зуби помітно заважали йому говорити. Запах його дихання був навіть гіршим, ніж запах одягу пана Тюльпана.

- Мені здається, – вичавив пан Шпилька, встаючи навшпиньки, – що ми помилились адресою.

- Мені теж.

Біля шинквасу пан Тюльпан багатозначно зніс горло першій-ліпшій пляшці.

В приміщенні знову запала моторошна тиша: присутні подумки підбивали баланс можливих здобутків і втрат на найближче майбутнє.

Пан Тюльпан розбив пляшку об власного лоба. Здавалося, він зовсім не звертає уваги на навколишній світ. Просто у нього в руках опинилася пляшка, яка більше була йому не потрібна, а ставити її на шинквас означало витрачати зайві зусилля на координацію рухів.

Присутні перепідбили баланс.

- Він – людина? – спитався перевертень.

- Ну, «людина» – це тільки слово, – сказав пан Шпилька.

Він відчув, як непереборна сила починає хилити його до підлоги.

- Гадаю, нам краще піти, – обережно сказав він.

- Точно, – сказав перевертень.

Пан Тюльпан розбив велику банку з солоними огірками (принаймні, ці предмети були довгасті, округлі й зеленого кольору) і спробував встромити один із них у ніздрю.

- Якби ми хотіли залишитись, ми б залишились, – сказав пан Шпилька.

- Аякже. Але ви хочете піти. Ви і ваш… друг, – сказав перевертень.

Пан Шпилька позадкував до дверей.

- Пане Тюльпане, на нас чекають важливі справи, – сказав він. – Прокляття, та витягніть з носа того огірка! Ми маємо виглядати професіоналами!

- Це не огірок, – сказав хтось із напівмороку.

Коли за ними грюкнули двері, пан Шпилька відчув незвичне для себе полегшення. Утім, на свій подив, він також почув грюкіт засувів.

- Невдачка, – підсумував він, обтрушуючи з одягу пил і шерсть.

- Шо тепер? – спитав пан Тюльпан.

- Час подумати про план «Б», – відповів Шпилька.

- Чому б нам, мля, просто не товкти пики, доки хтось не розкаже, де той клятий пес?

- Спокусливо, – визнав пан Шпилька. – Але це ми залишимо для плану «В».

- Креветко.

Вони обернулися.

- Меляса-баляса, – бурмотів Старий Тхір Рон. – А я ж говорив, говорив!

Хитаючись, він перетнув вулицю, з пакунком «Часу» в одній руці та з повідком свого безпородного компаньйона – в другій. І побачив «Нову фірму».

- Гррумбель, – повідомив він. – Здоровий-коровий! Панове бажають газету?

Панові Шпильці здалося, що останнє речення, хоча й вимовлене наче б то тим самісіньким голосом, мало якусь ледь помітну дратівливу ваду. Крім того, воно мало сенс.

- Дріб’язок є? – спитав він пана Тюльпана, помацавши свої кишені.

- Ти що, збираєшся це купувати?! – здивувався той.

- На все свій час, пане Тюльпане, на все свій час. Тримайте, шановний.

- Двері, стерня, стерня, двері, креветко, – заявив Рон, додавши: – Кр-расно дякую, панове.

Пан Шпилька відкрив «Час».

- Тут пишуть…

Він замовк і придивився уважніше.

- «Ви бачили цього собаку»? – нарешті прочитав він. – Зар-раза.

Він подивився на Рона.

- Добре продається?

- Хлібать-копать. Креветко. Еге ж – пачками.

І знову – це невловиме відчуття, що з ним говорить не один співбесідник.

- Пачками, – повторив пан Шпилька.

Він опустив погляд на Ронового пса. Той був досить схожий на зображення в газеті. Але ж усі тер’єри схожі один на одного. І, в будь-якому разі, цей був на повідку.

– Пачками, – знову повторив він, і ще раз перечитав замітку. – Думаю, – повільно сказав він, – у нас з’явився план «Б».

Собака вуличного продавця пильно дивився їм услід, коли вони пішли геть.

- Близько. Аж надто близько, – промовив він, коли двійця зникла за рогом.

Старий Тхір Рон поклав газети просто в грязюку й витяг із глибин свого неоковирного пальто холодну сосиску.

Він розламав її на три рівні частини.

ЧАС

«І правда зробить вас вілбними!»

Екстрений випуск!

ВИ БАЧИЛИ ЦЬОГО СОБАКУ?

Винагорода за інформацію $25

Спочатку Вільямові було дещо ніяково. Проте Варта надала йому досить якісне зображення собаки, і тепер він відчував, що невеликий дружній жест у їхньому напрямку був би цілком доречний. Якщо він опиниться в глибокій біді (головою донизу), йому знадобиться хтось, хто зможе його витягти.