terri-pratchet-pravda

- Саме так. І саме тому, що він теж себе таким вважає, він завжди діє за правилами. В будь-якому разі, збори Гільдій відбудуться вже завтра.

- Хто стане новим Патрицієм? – спитало крісло.

- Це стане предметом всебічного обговорення з виваженим урахуванням всіх без винятку точок зору, – сказав пан Підступп. Його голосом можна було змащувати годинники.

- Пане Підступп!

- Так?

- Із нами це не пройде. Патрицієм буде Нікчемський, чи не так?

- Пан Нікчемський, безумовно, користується повагою багатьох впливових громадян, – сказав адвокат.

- Чудово.

Продовження розмови повисло у затхлому повітрі.

Ніхто не сказав: «Чимало наймогутніших мешканців міста завдячують своїм становищем Правителеві Ветерані».

І ніхто не відповів: «Звичайно. Але для тих, хто любить владу, вдячність є товаром із дуже коротким терміном придатності. Ті, хто любить владу, воліють мати справу з об’єктивними обставинами. Вони ніколи не спробували б скинути Ветерані, але якщо він піде, вони діятимуть прагматично».

Ніхто не спитав: «Чи виступатиме хтось на захист Ветерані?».

Ніхто не відповів: «О, всі і кожен! Вони казатимуть: бідака… це все від перенапруження на службі… Вони твердитимуть: в тихому болоті чорти мешкають… Вони скажуть: авжеж… треба помістити його кудись, де він не завдасть шкоди собі чи іншим, чи не так? Вони запропонують: можливо, варто встановити йому невеличку статую? Вони визнають: ми повинні щонайменше закрити слідство проти нього – адже ми багато чим йому завдячуємо… Вони підсумують: ми повинні дивитись у майбутнє! І ось так, без зайвого галасу, й відбудуться зміни».

Ніхто не завершив: «Убити репутацію – яка чудова ідея! Звичайне вбивство спрацьовує лише один раз, а це працюватиме щодня».

Натомість одне з крісел сказало:

- Цікаво, чи не спробує вельможний Дауні або й той же пан Болотник…

Інше крісло відповіло:

- О, та киньте! Навіщо це їм? Набагато зручніше діяти за нашим планом.

- Це так. Пан Нікчемський має всі необхідні якості.

- Чоловік з хорошої сім’ї.

- Дослухається до думки простих людей.

- Сподіваюсь, не тільки простих людей?

- О, що ви. Він завжди готовий прийняти розумну пораду. Від компетентних… кіл.

- Йому знадобиться чимало таких порад.

Ніхто не сказав: він – бездарна маріонетка.

- Так чи інакше, Варту слід буде припнути на короткий повідок.

- Не турбуйтесь. Ваймз робитиме те, що накажуть. У нього немає виходу. Нікчемський буде не менш легітимним Патрицієм, ніж Ветерані. А Ваймз являє собою тип людини, котра повинна мати боса, оскільки це дає легітимність їй самій.

Підступп кашлянув.

- Це все, джентльмени? – спитав він.

- Як щодо «Часу Анк-Морпорку»? – поцікавилось крісло. – З цього боку вимальовується невелика проблема, чи не так?

- Їх сприймають як розвагу, – сказав пан Підступп. – І не сприймають всерйоз. Наклади «Сенсацій» уже вдвічі вищі, і це лише за один день. Причому «Час» недофінансовується. І їм нічим покривати дефіцит.

- Цікава історія була в «Сенсаціях» – про ту жінку й змію, – сказало інше крісло.

- Справді? – сказав пан Підступп.

Тим часом крісло, що заговорило про «Час», ще не завершило своєї думки.

- Мені було б спокійніше, якби кілька вправних хлопців розтрощили їхній верстат, – сказало воно.

- Це приверне увагу, – заперечило ще одне крісло. – А їм саме увага й потрібна. Кожен… писака на таке просто молиться.

- Ну, якщо ви наполягаєте…

- Я й не думав наполягати. Але «Час» закриється, – сказало крісло, і це було саме те крісло, до якого дослухались усі інші. – В юнакові ще забагато ідеалізму. Йому ще належить зрозуміти, що те, в чому суспільство зацікавлене, і те, що суспільству цікаво – це зовсім різні речі.

- Даруйте?

- Я маю на увазі, панове, що читачі, можливо, високо цінують його талант, але купують усе-таки «Сенсації». Бо вони цікавіші. Чи казав я вам коли-небудь, пане Підступп, що брехня може перетнути світ швидше, ніж правда взує одну ногу?

- Дуже багато разів, ваша вельможносте, – відказав Підступп з лише дещо більш ядучою, ніж зазвичай, ввічливістю. Зауваживши це, адвокат одразу додав: – Безумовно, це і справді влучний вираз.

- Чудово, – зневажливо чмихнуло найповажніше крісло. – Не спускайте очей з наших… виконавців, пане Підступп.

Храм Ома на вулиці Дрібних божеств огорнула ніч, і тільки в ризниці блимав єдиний вогник. Це була свічка, що стриміла зі свічника, густо помережаного надзвичайно вибагливим орнаментом. Свічка, на свій штиб, надсилала молитву небесам. Ця молитва, в категоріях Євангелія від Злодюжок, проголошувала: «Не дай же нікому узріти, як ми тиримо це добро».

Пан Шпилька порпався у стінній шафі.

- Не можу знайти нічого під твій розмір, – сказав він. – Схоже… О, ні. Послухай, ладан використовують для воскуріння!

Тюльпан чхнув, розстрілявши протилежну стінку сандаловим шротом.

- Міг би, мля, раніше сказати, – пробурмотів він. – У мене і трохи паперу є.

- Знову нанюхався засобу для чищення казанів? – сердито сказав пан Шпилька. – Ти повинен бути в нормі, ясно тобі? Коротше, ось єдине, що тобі більш-менш пасуватиме…