terri-pratchet-pravda

- Ти можеш це перемогти! – швидко сказала вона. – Ми тут, щоб допомогти тобі! Так? Агов! – Під її зловісним поглядом гноми відповіли хором безладних «так», хоча той же Боддоні, судячи з виразу його обличчя, більше схильний був думати про те, як би допомогти в першу чергу собі.

Гоуді повернувся з маленьким пакунком. Сахариса вихопила його з гномової руки й простягнула Отто. Той позадкував.

- Та ні, це просто щурятина! – сказала Сахариса. – Все чудово! Тобі ж можна щурятину, ну?

Отто на мить завмер, а тоді рвучко схопив пакунка.

Й увіп’явся в нього зубами.

У раптовій тиші, як видалось Сахарисі, пролунав ледь чутний звук – ніби соломинка черкнула об дно склянки з молочним коктейлем.

За кілька секунд Отто розплющив очі й скоса зиркнув на гномів. Він упустив пакунка.

- Ох, який ганьба! Куди мені подіти майн очі? Ох, і шчо фи тільки про мене подумати…

Сахариса відчайдушно зааплодувала.

- Ні-ні! Ми всі були просто вражені! Правда ж, панове?

Так, щоб не помітив Отто, вона зробила гномам застережливий жест. Знову почувся різнобій згодних голосів.

- Я вже більше трьох місяцен, як поклаф ікла на полицю, – пробурмотів Отто. – Так гидко зламаттись саме зарас і…

- О, щурятина – це ж нічого, – сказала Сахариса. – Це ж можна, чи не так?

- Мошна, проте на мить я майше…

- Так, але «майже» не рахується, – сказала Сахариса. – Ось що важливо. Ти не хотів цього – і ти цього не зробив.

Вона обернулася до гномів.

- Можете повертатись до своїх попередніх справ, – сказала вона. – З Отто вже все цілком гаразд.

- Ви впев… – почав Боддоні, але затнувся й кивнув. Наразі він краще посперечався б із розлюченим вампіром, ніж із Сахарисою. – Ваша правда, панночко.

Витираючи лоба, Отто сів, тим часом як гноми один за одним вилазили геть.

Сахариса торкнулась його руки.

- Може, Отто, тобі попити…

- Ох.

- …водички?

- Ні-ні, дякую, фсе гаразд. Здається. Ох. Ох, лихо. Ох, мюттерхен… Мені так соромно. Тумаєш, шчо стоїш над обставинами, аш раптом опиняєшся під ними. Що за день…

- Отто…

- Так?

- Отто, що насправді сталося, коли я схопила вугра?

Отто здригнувся.

- Мошливо, зарас не час…

- Отто, я щось бачила. Це було… полум’я. І люди. І гамір. Лише одну мить. Це було ніби побачити цілий день, спресований в один момент. То що ж сталося?

- Ну, – неохоче почав Отто, – ви снаєте, як саламандри фбирати сфітло?

- Звичайно.

- Ну от, земляні вугрі фбирати темне сфітло. Не темряву, а сфітло, що міститься в темряві. Темне сфітло… як вам сказати… ну, воно ще не вифчене як слід. Воно вашче за нормальне сфітло, тому більшою частиною знаходиться в океанській глибині або в найглибших печерах Убервальду. Але трішки його зафшди є навіть у звичайній темряві. Це вражаюча річ…

- Отже, це – магічне світло. Гаразд. А можна трішечки ближче до справи?

- Кажуть, шчо темне сфітло – це істинне сфітло, яке породило фсі інші види сфітла…

- Отто!

Він звів безкровну руку.

- Я мушу це росказати! Фи коли-небудь чути теорію, яка тфердить, що насправді не існує ніхт «тепер»? Що «тепер» складається з кілька складових, тобто немає єдиного «тепер», адже якби воно був цілісне, то не мав би початку, що пов’язаний з минулим, і кінця, що переходить у майбутнє? Філософ Гегельштейн каже, що фсесфіт – це просто холодний юшка з часу, котрий постійно перемішується, і те, що ми звемо течією часу, є лише квантум флуктуацієн часового-просторового континууму…

- Я бачу, убервальдці мають чим зайняти себе довгими зимовими вечорами.

- …А темне сфітло вважається доказом цієї теорії, – продовжував Отто, не звертаючи на неї уваги. – Це – сфітло без часу. І те, що воно висфітлює – це не обоф’язково тепер.

Він замовк, ніби чогось чекаючи.

- Тобто з його допомогою можна робити знімки минулого? – спитала Сахариса.

- Або майбутнього. Або чогось іншого. Звісно, для реальності тут ніхтіше різниці.

- І оце ти пускаєш людям в очі?!

Отто завагався.

- Я справді стикатися з дивний речами. Ті ж гноми кажуть, що темне сфітло давати дифні… ефекти, але гноми такі забобонні, тош я не сприймав це всерйоз. Одначе…

Він понишпорив на захаращеній лаві й витягнув іконограф.

- Ох, лихо. Це фсе так складно, – промовив Отто. – Філософ Клюнґ каже, що мислення має темний бік і сфітлий бік, і темне сфітло ми, як би це сказати, бачимо темним внутрішнім зором…

Він знову замовк.

- Так? – ввічливо сказала Сахариса.

- Я чекав на гуркіт грому, – пояснив вампір. – Але, на жаль, ми не є в Убервальд.

- Ось тут я вже нічого не розумію.

- Ну, бачите, коли б я сказав шчось зловісне, на кшталт «темний внутрішній зір», в Убервальді, ми почули б раптовий гуркіт грому, – сказав Отто. – А якби вказав на вежу на пагорбі й прорік: «Ось вежа ся», неподалік мусиф би зловісно завити вофк. – Він зітхнув. – У стародавніх землях ландшафт сам знає, чого від нього чекають. А тут хіба що оточуючі дивитись на тебе як на бошевільний.

- Добре-добре. Отже, магічне світло дає містичні знімки, – сказала Сахариса.

- Дуже… заголовкове формулювання, – ґречно сказав Отто. Він показав їй іконограф. – Погляньте сюди. Я хотів робити знімок гнома, що працювала ф кабінеті Патриція, а отримав ось це.