terri-pratchet-pravda

- Тобто оті, як його, черевомовці? Як я бачив у концерті?

- Молоток. Так і думай.

Служник роззирнувся довкола.

- Це твої жарти, Томе?

- Точно, це я, Том, – сказав пес. – Я цей тр-рюк вичитав в одній книзі. І тепер говорю замість цього маленького німого песика.

- Ти шо, навчився читати й нічо мені не сказав?

- Там були картинки, – швидко сказав пес. – Як тримати язика, і зуби, і все таке. Стр-рашенно легко навчитися. А тепер хороший песик піде у своїх справах…

Собака обережно позадкував до дверей.

- Пр-ридурки, – здавалось, промимрив він. – Має зайвий палець на руці – і вже думає, що воно вінець твор-ріння!

І зник.

- Як це працюватиме? – спитала Сахариса, намагаючись виглядати глибокодумною. Значно краще було сконцентруватися на чомусь розумному, ніж знов і знов думати про можливе повернення тих двох дивних людей.

- Повільно, – пробурмотів Вернигора, порпаючись у верстаті. – Отто, ти розумієш, що нам тепер доведеться значно довше друкувати кожну шпальту?

- Ви хотіф колір, ви маєте колір, – роздратовано відповів Отто. – Ви не казали, що хочете швидкість.

Сахариса подивилась на експериментальний іконограф. Зараз у кольорі робилася більшість знімків. Чорно-білим працювали тільки найдешевші бісики (хоча Отто й наполягав, що чорно-білі знімки є «мистецтфом самі по собі»). Але друкувати в кольорі…

На краю іконографа сиділи четверо бісиків. Вони пускали по колу крихітну самокрутку і з цікавістю спостерігали за роботою верстата. Троє з них носили кольорові окуляри – червоні, сині та жовті.

- А зелених немає, – вголос сказала Сахариса. – Тобто… Якщо якийсь предмет зеленого кольору – правильно? – Гутрі бачить синє і зафарбовує цю частину платівки синім (один з бісиків помахав їй рукою), а Антон бачить жовте, і фарбує відповідно, а коли це все проходить через верстат…

- …дуже, дуже повільно, – бурмотів Вернигора. – Швидше було б просто обійти місто і переповісти новини в кожному домі…

Сахариса подивилась на пробні шпальти з матеріалом про нещодавню пожежу. Пожежа виглядала як справжня: і червоно-жовтогаряче полум’я, і шматочок блакитного неба, і големи цілком природного цегляного кольору. От тільки тілесні кольори… Власне, поняття «тілесного кольору» в Анк-Морпорку було вкрай широким, і не включало в себе хіба що лазуровий відтінок. Проте на цьому знімку обличчя зівак виглядали так, ніби в місті лютує якась особливо небезпечна пошесть. Наприклад, вирішила Сахариса, «барвиста чума».

- Це тільки початок, – сказав Отто. – Ми будем зробити крашче.

- Краще – можливо, але швидше не вийде ніяк, – сказав Вернигора. – Найбільше, ми можемо випускати дві сотні примірників на годину. Може, дві з половиною сотні, але тоді до кінця робочого дня дехто не дорахується пальців. Вибачайте, але ми на межі можливого. Якби ми мали хоча б день для переоснащення…

- Тоді надрукуйте кілька сотень, а решту випускайте в чорно-білому варіанті, – сказала Сахариса, зітхнувши. – Принаймні, це приверне увагу.

- Як тільки «Сенсації» побачити ці випуски, вони здогадайт, як це зроблено, – сказав Отто.

- Що ж, тоді ми хоча б підемо на дно під кольорами власного прапора, – сказала Сахариса.

Раптом вона струснула головою: зі стелі зненацька просипався пил.

- Чуєте? – спитав Боддоні. – Підлога труситься, чуєте? Вони знову запустили свій великий верстат.

- Вони копають під нас з усіх боків, – сказала Сахариса. – А ми ж усі так тяжко працювали. Це так нечесно.

- Дивно, що це так сильно передається на підлогу, – сказав Вернигора. – Схоже, тут ніде немає жодного надійного фундаменту.

- То під нас копають, еге ж? – сказав Боддоні.

На цих його словах кілька гномів підняли голови. Боддоні щось сказав гномською. Вернигора щось заперечив у відповідь. До дискусії приєднались ще кілька гномів.

- Перепрошую? – ядуче сказала Сахариса.

- Хлопці думають… е-е-е… чи не зайти до «Сенсацій» у гості, – пояснив Вернигора.

- Я колись намагалась, – сказала Сахариса. – Але троль на вході виявився вкрай неввічливим.

- Гноми, гм, ведуть перемовини по-своєму, – сказав Вернигора.

Сахариса зауважила якийсь рух. Боддоні витягнув з-під лави свою сокиру. Це була традиційна гномова сокира. На її обушку містився гострий дзьоб для взяття взірців мінералів, а інший бік являв собою бойове лезо – адже народи, що володіють землями з цінним мінералами в надрах, часом дуже важко піддаються словесному впливові.

- Ви ж не збираєтесь ні на кого нападати?! – шоковано спитала Сахариса.

- Як дехто каже, для того, щоб здобути справді цікавий матеріал, треба копати й копати, – сказав Боддоні. – Ми просто прогуляємось.

- У льосі? – здивувалась Сахариса, коли вони рушили до ляди в підлозі.

- Еге ж, невелика прогулянка в сутінках, – відповів Боддоні.

Вернигора зітхнув.

- Решті доведеться продовжити роботу над випуском, – сказав він.

По хвилі під їхніми ногами пролунало кілька ударів сокир, після чого хтось дуже голосно вилаявся по-гномськи.

- Я мушу подивитися, що там, – сказала Сахариса, не в змозі більше опиратись цікавості.