terri-pratchet-pravda

– Це тільки коли я намагаюсь продавати щось, то в мене нічого не виходить…

- Як ви сюди потрапили, пане Нудль? – спитав Вільям.

Відповідь його не ощасливила.

- Це – палиця з двома кінцями, – сказав він. – Не можна взяти й підкопатися під чужу приватну власність! – він суворо поглянув на гномів. – Пане Боддоні, ту дірку треба негайно закрити, чуєте?

- Ми тільки…

- Так-так, ви хотіли як краще. А я хочу, щоб її було замуровано, і то як слід. Бо не хочу, щоб із льоху виліз хто-небудь, хто туди перед цим не спускався. Будь ласка, почніть просто зараз!

- Гадаю, я вийшов на справжню сенсацію, – сказав Вільям, коли роздратовані гноми один за одним зникли в льосі. – Напевно, мені треба побачити Ґава. Я маю…

Коли він витягав записника, щось із брязкотом впало на підлогу.

- О, до речі. Я також узяв ключа від міського будинку, – сказав він. – Тобі ж потрібна була сукня…

- Вже споночіло, – сказала Сахариса. – Чесно кажучи, я про це просто забула.

- Чому б тобі все-таки не сходити й не подивитися, доки всі зайняті? Ти могла б узяти Скеля. Для… спокою. Хоча дім усе одно пустий. Мій батько, приїжджаючи до міста, весь час проводить у своєму клубі. Тому давай. Життя не повинне обмежуватись вичиткою текстів.

Сахариса невпевнено подивилась на ключ у своїй руці.

- У моєї сестри сила-силенна суконь, – сказав Вільям. – А ти ж хочеш на бал, чи не так?

- Можливо, пані Гевальт могла би підшити що треба, якщо я принесу їй сукню зранку, – промовила Сахариса з дещо заперечними інтонаціями, водночас мовчазно благаючи: ну умовте мене!

- Поза всяким сумнівом, – сказав Вільям. – І, певен, ти також знайдеш когось, хто зробить тобі красиву зачіску.

Сахариса примружила очі.

- Ти таки вмієш бути переконливим, – сказала вона. – Ну, а сам що збираєшся робити?

- Маю йти, – відповів Вільям. – Побалакати з одним собакою про одного чоловіка.

Сержант Ангва поглянула на Ваймза крізь пару, що підіймалася з чаші, яка стояла перед її обличчям.

- Даруйте, командоре, – сказала вона.

- Він у мене вік волі не побачить, – процідив Ваймз.

- Ви не можете його заарештувати, – сказав капітан Морква, обв’язуючи довкола голови Ангви свіжого рушника.

- Та невже? За напад на офіцера?

- Гм, цей момент виглядає трохи непевним, чи не так? – сказала Ангва.

- Ви – офіцер Варти, в якій би подобі ви не були!

- Так, але… нам трохи комфортніше працювати, доки чутка про перевертня у Варті залишається тільки чуткою, командоре, – сказав Морква. – Ви так не гадаєте? Пан де Ворд пише про все, що дізнається. Ми з Ангвою в цьому не такі мастаки, тож поки що про перевертня знають тільки ті, хто мусить знати…

- Я забороню йому про це писати!

- Як, командоре?

Ваймзова агресія трохи ослабла.

- Ви ж не хочете сказати, що я, командор Варти, не можу заборонити якомусь му… якомусь дурникові писати все, що йому заманеться?

- О, ні, командоре. Звичайно, можете. Але я не певен, що ви можете заборонити йому написати про те, що ви заборонили йому писати.

- Я в шоці. В шоці! Ви ж із Ангвою…

- Друзі, – сказала Ангва і глибоко вдихнула чергову порцію пари. – Але Морква має рацію, пане Ваймзе. Я б не хотіла порушувати цю справу. Я його недооцінила, і це моя провина. Вскочила просто в хмару… Але за пару годин буду в нормі.

- Бачив я, в якому стані ви повернулися, – сказав Ваймз.

- Я була заскочена зненацька, і мій ніс просто відмовив. Це було ніби повернути за ріг і з розгону влетіти в Старого Тхора Рона.

- О боги! Так кепсько?!

- Ну, може, не зовсім так. Давайте забудемо про це, командоре. Будь ласка.

- Він швидко вчиться, наш юний де Ворд, – сказав Ваймз, сідаючи за свій стіл. – Він має тільки перо та друкарський верстат, а всі вже танцюють під його музику. Що ж, нехай повчиться ще трохи. Йому не подобається наш нагляд? Гаразд, нагляду більше не буде. Хай жне те, що посіяв. Бачить небо, у нас і так по горло справ.

- Але об’єктивно він…

- Капітане, ви бачите ось цю табличку на моєму столі? А ви, сержанте? Тут написано «Командор Ваймз». І це значить, що перше й останнє слово – за мною. Ви щойно отримали наказ. Що ще в нас нового?

Морква кивнув.

- Нічого доброго, командоре. Собаку так ніхто й не знайшов. Гільдії перегризлися між собою. Пан Нікчемський приймає все нових і нових візитерів. А Верховний жрець Ридикуль доводить всім і кожному, що Правитель Ветерані з’їхав з глузду ще днем раніше, коли розповідав йому, що знає, як вивести летючих лобстерів.

- Летючих лобстерів, – рівно повторив Ваймз.

- Плюс щось про передачу кораблів семафорами.

- М-да. А що каже пан Нікчемський?

- Наскільки відомо, він каже, що з нетерпінням чекає на нову епоху нашої історії й готовий повернути Анк-Морпорк на стежку стабільності та процвітання.

- Це теж щось на кшталт летючих лобстерів?

- Це політика, командоре. Наскільки відомо, він прагне повернення до цінностей та традицій, що зробили місто великим.

- Та він хоча б уявляє собі ці цінності й традиції?! – вибухнув Ваймз.

- Гадаю, так, командоре, – сказав Морква з кам’яним виразом обличчя.

- О, боги. Краще б ішлося про лобстерів.