ТИСЯЧА ДОРІГ

Орлик приніс Назареві листа від Орлана, написаного раніше. В ньому писав: коли б не дійшов до Назара, загинув по дорозі, нехай Назар відправить мене зв'язком на схід до "К-13", заступника Орлана. Тоді Андрій знову вернувся в Острожецький р-н, з надією, що, може, Орлан, якщо живий, прибуде звичайним міжрайонним зв'язком.

Поки мав відбутися наступний зв'язок, я залишилася в бункері, а Назар, Орлик і Савка пішли будувати нову криївку на зиму. Щоб даремно не сидіти, я взялась переписувати на машинці звіти Назара, які він, з огляду на навал праці восени, не встиг сам переписати. Перед відходом на будову, ще поділився зі мною однією справою, що його явно непокоїла. Якийсь чоловік нещодавно приїжджав до нього з Луччини цивільним зв'язком від надрайонового Дем'яна. Не залишив, як звичайно водилось, записки, лише домовився з господарем щодо дати, коли то приїде вдруге, вже з поштою, і також матиме усні інформації, тож нехай Назар на нього чекає.

Крім підпільних зв'язків, Організація мала змонтовані запасні зв'язки, що йшли через цивільне населення. Ними користувалось у випадках, коли справа була пекуча і вимагала поспіху, а також поки відновлявся підпільний зв'язок, перерваний в наслідок масових облав або загибелі якоїсь зв'язкової ланки. Цивільний зв'язок майже не вживався на пересилання об'ємистої пошти, з якою легко можна було провалитись при перевірці кур'єра.

Згідно з визначеною датою, цивільний зв'язок випадав на одну ніч раніше від підпільного зв'язку з Острожець-ким р-ном, куди вже відійшов Андрій. Назар припускав: може, щось трапилося з Орланом у Луччині, й Дем'ян хоче його повідомити. Пообіцяв, що їх трьох вернуться з цивільного зв'язку до бункеру, тут переднюють, відтак вийдуть на зустріч до Андрія.

Це ж не вперше я залишалася сама в криївці. Одначе тим разом мене огорнув такий неспокій, смуток і передчуття нещастя, що місця собі не знаходила, не могла взятися за жодну роботу, тільки, змірювала кроками криївку туди й сюди, аж в голові закрутилося.

Врешті минув останній день мого самітнього перебування, надійшла ніч, коли мав прибути Назар зі своїми бойовиками. Випрятала чистенько бункер, помила підлогу, наклала свіжу постіль і чекала їх нетерпеливо. Одначе пройшла ніч, вже й ранок наближається, а хлопці не приходять... Чи зрозуміє хтось нас, чи відчує, чим виповнені такі години чекань? Скільки чорної тривоги за долю не лиш тих, що не прийшли, але і тих, кого вони знають, за все, що вони знають і яку роботу мають сповнити?..

День тягнувся віком. Наступна ніч повзла слимаком, вже другу добу мені на сон і не заносилось. Тоді вже завидна почула домовлений стук, потім вигребування землі з входу. Хтось спускався драбинкою всередину. Господи! Я скаменіла - передо мною стояв Орлан. Не повірила, думала, що це галюцинація, витворена моїм неспокійним душевним станом, доторкувалась до нього, як невірний Тома, щоб впевнитися, що це справді він. Ми розходилися на тиждень, а тим часом пройшло два з половиною місяці... За ним увійшов Андрій та ще один зв'язківець.

- Де Назар? - запитую їх. - Він не вийшов до вас на стрічу?

— Ні. Ми чекали його до досвітку, тоді самі прийшли. Подумали, Назар знає, що Андрій може нас сюди привести, якщо б він сам не міг вийти на зв'язок. А що з ним?

— Назар за жодну ціну не занедбав би саме того зв'язку. Мусіло з ним трапитися щось дуже серйозне, - завважила я затурбовано.

Вони всі були такої ж думки, і передчуття нового нещастя димом повисло над нами. Втомлені цілонічною дорогою, полягали спати. Довго не проспали, коло полудня заговорила до нас господиня:

— Є дуже погана вістка.

— Що сталося?

— Два дні тому на хуторі в такому то селі була засідка. Туди зайшли трьох повстанців, двох убили, а третього спіймали живим. Сьогодні МВД розкрило в лісі криївку, яку мав би показати їм спійманий повстанець. Але криївка була порожня, ніхто в ній не сидів. Опергрупа водить його по селах, мас кують, накривають голову палаткою, щоб люди не впізнали, хто попався. Поки що не видає нікого з родин, до яких заходив.

Андрій точно випитав, де була криївка, яку розкрили в лісі, і устійнив, що це та сама, в якій ми перебували минулого року перед тим, як найшли на засідку. Не було сумніву, що на засідку попали Назар, Орлик і Савка, лиш не знали, кого з них опергрупа спіймала. Я розповіла Орланові про цивільний зв'язок, що його мав відбути Назар. Щойно тепер, у зв'язку з тим випадком, згадала про хвилювання Дем'яна, коли в розкритій МГБ незамешкаліи криївці в Ріканях попав його нотес з домовленими зустрічами. ("Ох, там я залишив свій нотес!") Назар дивувався, чому Дем'ян визначав зустріч в місячні ночі, а все ж пішов, припускаючи, що, може, вона в зв'язку з приходом Орлана.

Хоча б кого з них полонено, кожний знав оцю криївку, в якій ми тепер були. Якщо до вечора не загинемо, треба забратися звідси. Так ми й зробили, вночі вернулись в Острожецький р-н.

Вкоротці нам стало відомо, що спіймали Назара.