ТИСЯЧА ДОРІГ

Однак люди, хоч і загартовані у довголітній боротьбі, все таки надщерблювалися. Було це блискавичне застосування терору - як фізичного, так психічного - до людей, пере-виснажених життям по бункерах, з надірваним здоров'ям? їм не давали очунятися з шоку, лиш зразу використовували. Зараз же наступного дня водили спійманого по селах з опергрупою, не даючи змоги впорядкувати ні думок, ні нервів. Чи, може, зустрічаючись до того часу з ворогом не інакше, як на полі бою, вони розгублювалися в новій обстанові? В тих початкових страшних днях полону не один угинався під своїм хрестом. Згодом, якщо дехто з них вижив, може, й організував повстання політв'язнів у лагерах.

Трагедія заторкувала не тільки підпільні кадри, але й у не меншій мірі населення, яке попадало у тривогу. В тактику тебе теж входило залякати людей настільки, щоб закинули підтримку підпілля. Безперечно, були наслідки, але менші, як надіялись "органи". За роки терору і вивозів на Сибір, населення вже звикло жити в атмосфері вічної непевности за завтрашній день. Також люди розуміли, що не з власної волі повстанець опинявсь у кліщах ґебівської машини. Немалий вплив мало й те, що багато з цивільних людей також були арештовані, змушувані підписувати заяви співпраці, доносити. Завжди ті, що самі зазнали лиха, менше судять від тих, хто його не скоштував.

Проте вдосконалена і досвідчена розвідча сіть імперії, що обмотала всю земну кулю, не могла не мати успіху в своїм царстві, де панували тільки її закони. В боротьбі проти знекровленого вже підпілля імперія до того часу вже розвинула софістиковании апарат, впрягла в нього своїх найкращих експертів, свою воєнну машину. Вона повідтинала підпіллю всі засоби на існування, то й це мусіло принести наслідки. Кожний полонений повстанець, а то й арештований наш симпатик, все таки щось виказав на допитуваннях. Здобуті інформації вживалися для розроблення плянів ліквідації боротьби. Тим часом підпілля не мало ні досвіду в поборюванні так спритно розробленого розвідчого апарату, ні фізичної сили, щоб протиставитись йому. Ми набиралися досвіду і вчилися часто на власних утратах, постфактум.

Була вже пізня осінь. В лісі дерева давно оголилися з листя, кущі позатягувалися смутним павутинням. Вечорами ми відкривали ящик, який маскував вхід до криївки, щоб найшло свіже повітря. Нераз я підносилася по драбині, висувала голову наверх і вдихала вогке холодне повітря лісу. Навкіл панувала густа непроглядна темінь, виповнена жалібним шумом нагих дерев і зрідка потурбована шерехом сухого листя, коли пробігала миша. Тайга шумить, находило на думку, і в уяві розмальовувались темні картини тайги з оповідань Короленка. Десь там, у тайзі, мої батьки, сестри, браття... Може, й нам там було б легше вибрати криївку, якби то була наша земля. Може, не дали б ради проводити так часто облави, як роблять їх тут. Скільки у цьому лісі, на кожній просіці, на кожній стежині загинуло повстанців... скільки тут ворожих засідок чатує такої ось ночі...

Зимувати Орланові в Піянському лісі було немислимо. Криївка маленька, ніяк не придатна до праці, не забезпечена харчовими припасами на зиму. А пора вже пізня. Мав ще Орлан одну запасну зустріч з надрайоновим Ківерецького р-ну Віктором. Виславши на зустріч Андрія, сказав затримати Віктора, потім вийшов до нього сам. У Віктора тількищо був збудований новий бункер, де мали примістити друкарню. Він вирішив вибрати ще один бункер, а цей відпустив Орланові.

Була вже середина листопада, коли ми вибрались у дорогу до нової криївки. Тиждень тому впав перший сніг, але не лежав довго. Ми проходили востаннє крізь Піянський ліс, що стояв пусткою, холодний, виблискуючи на просіках срібним інеєм. Хотілося скоріш покинути його, пірнути в села, між людей.

Поки дійшли до криївки, затримались на один день на хуторі, звідкіля Віктор подався ввечері на зв'язок з районовим провідником району Терем не. Однак зустріч не відбулась, а другого дня ми дізналися, що районовий та ще другий повстанець загинули в хаті, де вчора заднювали. Правдоподібно, опергрупа тримала неподалік хати засідку і запримітила, як вони зайшли на хутір, або, може, підглянув їх сексот. Родини Віктор не підозрював, у них уже нераз квартирували повстанці.

***

Наш новий бункер був у селі Борохові, в господаря на прізвище Поліщук. Простора кімната, однак ще не цілком обладнана до життя. Тут ми зазимували враз із Віктором і Самуїлом, що був родом з цього ж села.

В тій порі Волинь уже сколективізовано. Це утруднювало підпільникам не лиш забезпечення себе харчовими продуктами, але й, більш за все, будування бункерів. З огляду на скрупульозні облави, вже рідко будовано бункери розколом, їх видовбували глибоко в землі, і поверхня була не зрушена. Що основніше шукали при облавах, то глибше вкопувались у землю. Якщо місцевість була на височині, не підходила вода, над бункером залишалось до двох метрів землі.