Читаем Трагедія в трьох діях полностью

СЕР БАРТОЛОМ’Ю СТРЕНДЖ

Після дізнання щодо смерті покійного сера Бартолом’ю Стренджа було встановлено, що смерть настала внаслідок отруєння нікотином, хоча ким та як було здійснено отруєння, слідству поки що не відомо.

Сер Чарльз насупився.

– Отруєння нікотином. Хіба нікотин така сильна речовина, щоб від неї люди падали без духу? Нічого я не розумію.

– Що збираєтеся робити?

– Робити? Куплю квиток на сьогоднішній «Блакитний потяг».

– Що ж, – сказав містер Саттертвейт, – мабуть, я вчиню так само.

– Ви? – Очі сера Чарльза вирячилися від подиву.

– Це якраз моя галузь, – скромно відповів містер Саттертвейт. – Я маю… ем… трохи досвіду. До того ж я близько знайомий із тамтешнім констеблем – полковником Джонсоном. Це стане в пригоді.

– Чудово! – вигукнув сер Чарльз. – Тоді замовлю нам купе в спальному вагоні.

Містер Саттертвейт подумав: «Дівчина свого досягнула. Казала ж вона, що поверне його. Казала. Цікаво, наскільки щирий її лист».

Еґґ Літтон-Ґор, безумовно, була опортуністкою.

Сер Чарльз пішов по квитки, а Саттертвейт лишився прогулюватися в садку. Його свідомість насолоджувалася розв’язанням рівняння Еґґ Літтон-Ґор. Він захоплювався її енергійністю, рушійною силою всередині неї і притлумлював вікторіанський голос, який не схвалював ініціативу жінок у сердечних справах.

Містер Саттертвейт був дуже спостережливим чоловіком. Розмірковуючи про жінок загалом і Еґґ Літтон-Ґор зокрема, він постійно відганяв від себе запитання:

«Де я вже бачив цю голову такої незвичної форми?»

Власник голови сидів і задумливо дивився перед собою. То був чоловік невисокого зросту з непропорційно великими вусами.

Поряд із ним стояла з незадоволеним обличчям англійська дівчинка – спершу на одній нозі, потім на другій, потім замріяно смикаючи квітки лобелії.

– Не роби цього, сонечко, – сказала мати, не відриваючись від журналу мод.

– Мені нема чого робити.

Невисокий чоловік озирнувся на неї, і тут містер Саттертвейт зрозумів, чия то голова.

– Мсьє Пуаро, – сказав він. – Який приємний сюрприз.

Бельгієць підвівся і кивнув.

– Enchanté, monsieur[3].

Вони потисли один одному руки, і містер Саттертвейт присів.

– В Монте-Карло, здається, з’їхалися всі. Менш ніж півгодини тому я натрапив на сера Чарльза Картрайта, а тепер-от – на вас.

– Сер Чарльз теж тут?

– Так, займається вітрильним спортом. Ви знаєте, що він продав будинок у Лумуті?

– О, ні. Я цього не знав. Я здивований.

– А я не дуже. Здається, Картрайт не з тих, кому подобається довго жити далеко від світу.

– О, так, тут я з вами згоден. Я здивований з іншої причини. Мені здавалося, що в сера Чарльза були інші підстави лишатися в Лумуті – дуже милі підстави, еге ж? Я маю рацію? Молода мадемуазель, яка так кумедно себе називає. Еґґ, чи не так?

Очі чоловічка м’яко зблиснули.

– То ви це помітили?

– Ну звісно ж, помітив. Моє серце добре відчуває, хто в кого закоханий, – ваше, думаю, теж. І до того ж la jeunesse[4] ніколи не лишає байдужим.

Він зітхнув.

– Думаю, – сказав містер Саттертвейт, – що ви вгадали, чому сер Чарльз поїхав з Лумута. Він тікав.

– Від мадемуазель Еґґ? Але ж очевидно, що він її обожнює. Навіщо тоді тікати?

– О, – відповів містер Саттертвейт, – ви не розумієте наших англо-саксонських комплексів.

Мсьє Пуаро гнув свою лінію.

– Звісно, – мовив бельгієць, – це виграшний хід. Втечи від жінки, і вона одразу побіжить за тобою. Без сумніву, серу Чарльзові, чоловіку із таким досвідом, про це відомо.

Містер Саттертвейт неабияк здивувався.

– Не думаю, що все було саме так, – зауважив він. – Скажіть, що вас сюди привело? Відпустка?

– О, у мене тепер усе життя – відпустка. Я досягнув успіху. Розбагатів. Відійшов від справ. Тепер я подорожую, щоб побачити світ.

– Це чудово, – сказав містер Саттертвейт.

– N’est-ce pas?[5]

– Мамо, – заскиглила дитина, – чим тут можна зайнятися?

– Люба, – з докором відповіла мати-англійка, – хіба не приємно приїхати за кордон і побути на сонечку?

– Так, але тут нема чого робити!

– Побігай, порозважайся. Піди подивися на море.

– Maman, – раптом прибігла французька дівчинка. – Joue avec moi[6].

Мама-француженка відірвалася від книжки.

– Amuse-toi avec ta balle, Marcelle[7].

Слухняна французька дівчинка з похмурим обличчям почала покірно кидати м’ячик.

– Je m’amuse[8], – промовив Еркюль Пуаро, але у виразі його обличчя було щось дивне.

Потім, ніби прочитавши щось на обличчі Саттертвейта, він сказав:

– А все ж ви швидко все вловлюєте. Все саме так, як ви подумали…

Бельгієць помовчав хвилину-дві, а тоді додав:

Перейти на страницу:

Похожие книги

Земное притяжение
Земное притяжение

Их четверо. Летчик из Анадыря; знаменитый искусствовед; шаманка из алтайского села; модная московская художница. У каждого из них своя жизнь, но возникает внештатная ситуация, и эти четверо собираются вместе. Точнее — их собирают для выполнения задания!.. В тамбовской библиотеке умер директор, а вслед за этим происходят странные события — библиотека разгромлена, словно в ней пытались найти все сокровища мира, а за сотрудниками явно кто-то следит. Что именно было спрятано среди книг?.. И отчего так важно это найти?..Кто эти четверо? Почему они умеют все — управлять любыми видами транспорта, стрелять, делать хирургические операции, разгадывать сложные шифры?.. Летчик, искусствовед, шаманка и художница ответят на все вопросы и пройдут все испытания. У них за плечами — целая общая жизнь, которая вмещает все: любовь, расставания, ссоры с близкими, старые обиды и новые надежды. Они справятся с заданием, распутают клубок, переживут потери и обретут любовь — земного притяжения никто не отменял!..

Татьяна Витальевна Устинова

Детективы
Девочка из прошлого
Девочка из прошлого

– Папа! – слышу детский крик и оборачиваюсь.Девочка лет пяти несется ко мне.– Папочка! Наконец-то я тебя нашла, – подлетает и обнимает мои ноги.– Ты ошиблась, малышка. Я не твой папа, – присаживаюсь на корточки и поправляю съехавшую на бок шапку.– Мой-мой, я точно знаю, – порывисто обнимает меня за шею.– Как тебя зовут?– Анна Иванна. – Надо же, отчество угадала, только вот детей у меня нет, да и залетов не припоминаю. Дети – мое табу.– А маму как зовут?Вытаскивает помятую фотографию и протягивает мне.– Вот моя мама – Виктолия.Забираю снимок и смотрю на счастливые лица, запечатленные на нем. Я и Вика. Сердце срывается в бешеный галоп. Не может быть...

Адалинда Морриган , Аля Драгам , Брайан Макгиллоуэй , Сергей Гулевитский , Слава Доронина

Детективы / Биографии и Мемуары / Современные любовные романы / Классические детективы / Романы