Читаем Трохи пітьми полностью

В підвалі біснується натовп. Ми протискаємося крізь гущу розпашілих тіл, наші рухи схожі на рухи пластикових ляльок. Мовчки сідаємо у самому кутику приміщення й мовчки палимо цигарки. Я дивлюся на мобільний: 20 пропущених викликів, з них 11 – Йостек, 7 – мама і 2 – тато. Та головне для мене зараз час. Від моменту ін'єкції пройшло якихось п'ятдесят хвилин. А здається – вічність.

Починає грати повільна музика з приємним заколисуючим ритмом, і Лорна тягне мене танцювати. Це щось депресивне, з надірваним жіночим вокалом. Йостек збирає таку музику.

Лорна обіймає мене за талію, а я її – за плечі. Ми похитуємося в такт і поступово тулимося одна до одної все тісніше. В темряві клубу на нас ніхто не звертає уваги. Я відчуваю, як енергетичні потоки проходять крізь нас. Лорна свята, – знаю я.

Я буду такою ж, – вирішую я.

Цілую Лорну взасос.


Коли танець закінчився, я відчула себе майже в нормі. Був дивний похмільний стан, але він не впливав на те, як і що я роблю. Я сказала Лорні, що їду додому. Вона ніжно обійняла мене на прощання (все-таки загальмованість триває). Дорога додому нагадувала пробудження із затяжного, насиченого сну.

Поки я підіймалася сходами на свій сьомий поверх, з мене вивітрювалися всі мої уявлення про те, як я (нова я) тепер повинна поводитися з батьками і взагалі зі світом. А коли я дзвонила у двері, то відчула себе вже геть старою собою. Заляканою і скутою.

Удома, поки я роззувалася та скидала пальто, мені виписували по всіх фронтах. Все було навіть гірше, ніж я чекала. Бабця злягла в ліжко з серцем – розхвилювалася, що мене довго немає. Бабця вирішила, що я вагітна від когось непутящого і боюся признатися їм, тому втекла з дому. Цю версію, поки мене не було, вона постійно прокручувала батькам вголос. Мама вже плакала, тато був заведений. Але я не мала сил щось пояснювати їм. Пішла у ванну, вмилася. Пішла на кухню, почала собі гріти їсти.

Поки я їла, на кухню прийшла мама. Сіла на найнижчий стільчик (такий, для ніг) і стала дивитися на мене знизу вгору повними сліз очима. Я не зважала. Мама, побачивши, що я не звертаю на неї уваги, стала шльохати носом, почервоніла і розревілася. Я не витримала і сіла біля неї на підлогу, щоб бути ще нижче, ніж вона, і самій дивитися на неї знизу вгору.


– Мамочка, – заспокоювала я її, – все буде добре. Зі мною все в порядку…


– Ти куриш? – спитала вона крізь сльози.


– Сьогодні вперше курила, – призналася я.


– Скажи мені, тільки чесно: ти вагітна?


– Ну що ти, мамочка! У мене якраз сьогодні перший день!


– Ти була з хлопцем?


– Ні! Мамочка, ти що! Я була з подругою!


Мама наче трохи заспокоїлася.


– Жанночка, ми так хвилюємося за тебе. Ти ще така маленька.


– Не хвилюйтеся, мамочка!


– Ми так хвилюємося за тебе! Так хвилюємося! – мама прикрила рот рукою і знову почала плакати.


А далі я пішла до себе. Мама з татом лягли спати, і бабця нарешті заснула. Тоді я тихцем вийшла на кухню, відкрила кватирку і закурила. Набрала домашній номер Лорни.


– Ал-ло? – сонно протягнула Лорна.


– Привіт. Це Жанна. Я тебе люблю…



– Хороша історія, – каже Віра. – Мені сподобалась.

– Але це тільки початок. Через день ми знову зустрілися з Лорною, і вона сказала, що її маму поклали в лікарню, і я можу пожити в неї якийсь час.

– А що, в неї тата не було?


– Ні. Вона з чотирьох років росла без тата. А з мамою трапилося щось серйозне. Лорна така, що від неї неможливо нічого випитати, якщо вона не хоче казати. Я тільки зрозуміла, що Лорна з мамою не ладила. У себе вдома я пояснила, що хочу пожити з подругою. Вони – мої домашні павучки-упирята – звикли, що їх мовчання, яке нормально мало б символізувати їхню згоду на мою волю вирішувати самій, насправді означає засудження мого вибору. Але я вже на ці натяки не зважала. Спакувала речі, конспекти і поїхала ввечері до Лорни.

Її квартира справила на мене незгладне враження.

В тій хаті панувала атмосфера, як у кошмарному сні, де ще нічого не трапилось, але скоро трапиться. Якась напруга у повітрі. Коли я переступила поріг, мені здалося, що тут особлива тьмяність світла. Лорна швидко потягнула мене на кухню. Мені відразу ж упали в око кілька використаних шприців – вони лежали на холодильнику, на підвіконні, а на столі десь чотири ватки з обламаними кінцями ампул впереміш з крихтами хліба й недопитими горнятками. У заваленій горою немитого посуду кухні висів тютюновий дим. Видно було, що тут постійна неохайність – не тільки за відсутності господині. Я зрозуміла, що Лорна з мамою живуть значно бідніше, ніж ми.

Лорна налила води у кавоварку, досипала свіжої кави і почала порпатися в холодильнику. Магнітофон на підвіконні грав щось жваве й крикливе. В цій обстановці я почувала себе некомфортно. Я почула, як у сусідній кімнаті хтось щось сказав, і спитала:

– У тебе є гості?

Лорна припинила вовтузитися в холодильнику.

– Немає.


Я чомусь стрепенулася.


– А хто в тебе у сусідній кімнаті?


– Нікого. Кіт.

Але кіт (звичайної дворової масті) сидів біля батареї й дивився крізь стіну в сусідню кімнату.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Рыбья кровь
Рыбья кровь

VIII век. Верховья Дона, глухая деревня в непроходимых лесах. Юный Дарник по прозвищу Рыбья Кровь больше всего на свете хочет путешествовать. В те времена такое могли себе позволить только купцы и воины.Покинув родную землянку, Дарник отправляется в большую жизнь. По пути вокруг него собирается целая ватага таких же предприимчивых, мечтающих о воинской славе парней. Закаляясь в схватках с многочисленными противниками, где доблестью, а где хитростью покоряя города и племена, она превращается в небольшое войско, а Дарник – в настоящего воеводу, не знающего поражений и мечтающего о собственном княжестве…

Борис Сенега , Евгений Иванович Таганов , Евгений Рубаев , Евгений Таганов , Франсуаза Саган

Фантастика / Проза / Современная русская и зарубежная проза / Альтернативная история / Попаданцы / Современная проза
Армия жизни
Армия жизни

«Армия жизни» — сборник текстов журналиста и общественного деятеля Юрия Щекочихина. Основные темы книги — проблемы подростков в восьмидесятые годы, непонимание между старшим и младшим поколениями, переломные события последнего десятилетия Советского Союза и их влияние на молодежь. 20 лет назад эти тексты были разбором текущих проблем, однако сегодня мы читаем их как памятник эпохи, показывающий истоки социальной драмы, которая приняла катастрофический размах в девяностые и результаты которой мы наблюдаем по сей день.Кроме статей в книгу вошли три пьесы, написанные автором в 80-е годы и также посвященные проблемам молодежи — «Между небом и землей», «Продам старинную мебель», «Ловушка 46 рост 2». Первые две пьесы малоизвестны, почти не ставились на сценах и никогда не издавались. «Ловушка…» же долго с успехом шла в РАМТе, а в 1988 году по пьесе был снят ставший впоследствии культовым фильм «Меня зовут Арлекино».

Юрий Петрович Щекочихин

Современная русская и зарубежная проза