Трохи відчайдушної слави

Вони вбили наш світ, — подумала Кіра. Тільки вони не зробили цього, цього ніколи не було, не тут. Земля виграла війну у цій реальності. І Ісо не мав жодного відношення до смерті Землі; саме Леру зробив цей вибір, і Леру був мертвий в обох реальностях. Вона притиснула руки до прутів силової клітки й знову відсмикнула назад, червоні лінії болю спалахнули на її долонях. Чому це було несправедливо, чому не могло вийти правильно, чому ніколи не було хорошої відповіді? “Ісо!” — кричала вона безглуздо.

Ісо обернувся, щоб поглянути на неї.

І Кіра знову усвідомила їхню жахливу чужість, але вона також усвідомлювала дещо інше. Вона їх знала. Вона знала їхнє дивне тіло, зовсім не схоже на її. Вона могла прочитати вираз у коді очей, вух і гребеня.

Він виглядалв таким сумним.

«Тоді нехай це закінчиться», — сказав він.

Він заплющив очі, його гребені піднялися, а вуха опустилися, і він почав говорити мовою, якої Кіра не знала. Світло в кімнаті пояскравішало, а потім померкло. Елементи керування, що витали в повітрі навколо великого басейну, зникли. Гул тіньового двигуна змінився в тоні. Силова клітка, яка утримувала Кіру на місці, на мить зникла, а потім знову з’явилася. Якби це повторилося…

Це вдалося, але надто швидко. Кіра стояла і напружено чекала. Якщо у неї буде другий шанс — вона не знала, що робитиме. Ісо робив усе це, маленький, контрольований і страшенно могутній. Його срібні очі відкрилися. У щойно затемненій кімнаті вони сяяли неземним світлом. Коли він виплюнув ще одне чуже слово, яке звучало так, ніби їм боліло в горлі, велика колиска тріснула.

Тіньовий двигун хитнувся й загойдався над головою з жахливим вереском. Екранування на ньому тріснуло. Тепер розміри спотвореного простору зміщувалися в такт з гойданням; спочатку великий зал із широким басейном води, потім нескінченна відкрита порожнеча, перегороджена тьмяними мерехтіннями, які могли бути зірками, а потім крихітна печера, де щільно до колиски Мудрості притислася клітка Кіри, настільки близько, що не-Аві скрикнув й відскочив, а Клео була прямо біля ліктя Кіра, виглядаючи такою ж збентеженою та наляканою, як почувалася Кіра, а нерухома фігура Магі була достатньо близько, щоб вона могла побачити, що він усе ще дихає, але його рука виглядала зламаною. А потім простір посунув назад до великої зали.

«Досить!» — гаркнув адмірал Джоле. Кіра не зрозуміла, як він це зробив, але він був поруч із Ісо й виривав палицю з його худої руки, а потім відсахнувся й замахнувся, чистим швидким ударом, від якого Ісо відлетів на кілька футів назад.

«Сер!» вигукнув не-Аві. «Двигун повністю дестабілізований — я не можу спішно це виправити…» знову гойдання: зоряна порожнеча, крихітна печера.

«Я не хочу, — заревів адмірал Джоле, — щоб ця клята машина перечила мені!»

Пульсація припинилася. Простір здавався зоряною порожнечею, а силова клітка зникла. Кіра не бачила власних ніг. Вона не могла бачити нікого іншого. Коли вона спробувала ступити вперед, вона не могла зрозуміти, чи справді вона зрушила з місця. Але вона чула голос адмірала Джоле, що лунав у порожнечі.

«Епоха маджо закінчилася!» закричав він. «Майода не вдалася. Вона була корумпованою, самовдоволеною і завжди гнилою у своїй основі. Настав час людства. Це час для героїв, час для мандрівників і поселенців, час для того, щоб майбутнє починалося знову і знову. Зберігаємо корисне. Сухий ліс змітаємо. Менші види мають вважати себе щасливими жити в епоху цієї великої цивілізації. І ця технологія є інструментом, як і будь-який інший інструмент, і вона служитиме нам!»

Тріщина. Кіра не могла цього побачити, але у неї було видіння, як колиска тіньового двигуна ламається. Ісо змусив Мудрість нарешті знищити себе.

Адмірал Джоле доклав зусиль, і раптом зоряна порожнеча розвіялася, і кімната знову зібралася докупи як щось середнє між великим залом і тісною печерою. Кіра озирнулася. Магі був без свідомості, Ісо лежав на землі, а Клео щось повалило на землю, і вона не рухалася. Не-Аві спостерігав за адміралом Джоле з виразом, який був приблизно між благоговінням і заздрістю. Вени виділялися на лобі адмірала Джоле, коли він маніпулював Мудрістю. Колиска тіньового двигуна була зламана в дюжині місць, але частини трималася разом, по них пробігали лінії зеленого світіння тіньового простору.

Кіра підійшла до Ісо. Вона не могла сказати, чому вона це зробила. Вона все ще сердилася на нього. Маджо вирішили залишити Мудрість собі.

Але він виглядав таким сумним.

Вона допомогла йому сісти. Він був в жахливих синцях від удару, якого завдав адмірал Джоле.

«Готово», — сказав він тихо й втомлено. — Зрештою, як ти й хотіла, Валькірі. Неважливо, що він ще зробить. Мудрість вмирає».

Адмірал Джоле почув його. Кіра побачила, як його обличчя скривилося в масці злоби. «Тоді вона все одно мені прислужиться», — сказав він. «Поки цього ще не сталося. Якщо людство має втратити цю перевагу, то інопланетяни будуть тими, хто повинен заплатити ціну».