Трохи відчайдушної слави

Джоле пирхнув і відпустив її руку, злегка поплескавши її, перш ніж відсторонитися. «Не виглядай такою стурбованою, люба», — сказав він. «Ти мене не образила».

Люба? — подумала Кіра. Тоді в її голові з’явився простір, де мала бути наступна думка. Вона відчувала її форму, щось холодне, яскраве й гостре, як ніж. Але це був клинок без ручки. Вона не могла його взяти. Вона не могла цим скористатися.

А ти думала, що він герой, — сказав цинічний, дедалі віддаленіший голос Валері Марстон у цю порожнечу.

І ти вважала його жахливим монстром.

Але ти помилилася обидва рази, чи не так?

Він просто плазун, який захопив владу. Ось і все.

Кіра здивовано глянула на командира Джоле. Він був рушійною силою станції Гея, великим героєм, який кинув виклик майоді, душею та центром її дитинства. Вона любила його. Вона називала його дядьком. Вона зробила все, що, на її думку, сподобалося б йому. Яким неймовірно, смішно, жахливо маленьким він був. Яким жалюгідним. Він сформував станцію Гея та все їхнє життя, і для чого? Він говорив про підкорення всесвіту для людства, і навіть зараз він був загрозою для Хризотеміди, загрозою для Урси, загрозою для самої Кіри. Але все це не робило його великою людиною.

Кіра раптово уявила, як це було б сказати йому: «Я бачила тебе на Судному дні, і ти не робив нічого сміливого, ти намагався втекти». Я бачила тебе в іншому житті, і ти там теж був злісним старцем. Ти ніколи не був чимось іншим.

І я міг бути іншим.

Джоле все ще дивився на неї. Цього разу Кіра зустрівся з ним поглядом. Запала тиша, де вона ледь не сказала щось. Джоле підозріло зморщив лоб, ніби він якимось чином побачив за нею довгу тінь чогось набагато більшого, ніж він сам.

А потім приклав руку до вуха й різко сказав: «Повторіть це».

Відвернувшись, Кіра почала шукати свій навушник. Вона поклала його назад у вухо якраз вчасно, щоб почути, як Аві сказав: «Прокляття, прокляття, прокляття, ох, Ісо!

Кіра зберігала спокій і перейшла на офіційний командний канал, де начальник Agricole говорив: «…незрозуміло, як довго він ховається там, сер. Прохання дозволити бойовому складу провести повну зачистку».

«Рассел, прослідкуйте, як це буде зроблено», — наказав командир Джоле і ледве дочекався підтвердження. «Ви кажете, що у нього був був зв’язок?»

«Зараз ми намагаємося це відстежити». Це були Системи.

«Я хочу знати, з ким він розмовляв. Не гайте часу, доручіть це Ліні. Я хочу, щоб вона була тут. А також негайно приведііть маджо на мостик Віктрікса. Подвійну охорону. Цього разу не загубіть його». Рот Джоле був стиснутий від люті. «Гарно і ніжно. Переконайтеся, що він ще може говорити».

Кіра була змушена стояти на крок позаду стільця Джоле й на крок ліворуч, коли вони притягли Ісо. З ним було четверо солдатів, усі масивні. Вони вивели Ісо на командну платформу й зайняли позиції навколо ного, усі підготовлені та готові, наче Ісо збирався атакувати будь-якої миті. Кіра відчула спалах збентеження за свій вид. Ісо виглядав таким маленьким. Його великі сріблясті очі зустрілися з очима Кіри лише на мить, а потім пробігли по ній, наче вона не мала значення. Його гребінь опускався, а потім знову піднімався. Кіра спрямувала свій погляд прямо перед собою.

“Зв’язок?” — запитав Джоле.

Капрал Лін вийшла на командну платформу, вчепилася за поручні, хрипучи, і сказала: «Дайте мені секунду, Ей-Джей, не всі ми маємо рани, отримані на війні, назовні». Збоку вона тримала планшет.

Солдати виглядали враженими її неповагою. Джоле ж тільки нахмурився. Тепер, коли Кіра подумала про це, вона ніколи не бачила, щоб Лін стояла довше кількох хвилин. «Сідай, Інглі», — сказав Джоле і підвівся, щоб дати їй єдине місце на платформі — крісло командира. «І дай мені правду».

Капрал Лін дошкутильгала до крісла й упала в нього. Планшет засвітився під її маленькими досвідченими пальцями. Кіра подивилася на неї вниз у далекому розпачі. Вона вже знала. Зволікання нічого не змінить.

Ісо сказав: «Я діяв сам, командир Джоле».

Погляд Джоле, схожий на Ісаака, повернувся до них. «Я не чекаю честі від монстрів, маджо», — сказав він. «І я не вірю в магію. Ви не покидали моєї тюрми».

«Я — Принц Мудрості. Я можу маніпулювати тіньовим простором на рівні, зовсім невідомому для вашого роду».

Це був відчайдушний блеф. Джоле лише пирхнув. «Я знаю, хто ти», — сказав він. «І я не купую це. Мудрість не роздавала наше обладнання інопланетянам, навіть коли існувала. Лін, дізнайся, хто був на іншому кінці зв’язку».

— У цьому немає потреби, командире, — сказав інший голос. Адмірал Рассел промарширував на місток з самовдоволеним і опухлим від власної важливості виглядом. «Я перевірив журнали. Віктрікс — це моє крило, і я не зазнаю невдач. У будь-якому разі ми його маємо».

Ще двоє масивних солдатів піднялися за ним до платформи, жоден із них був не такий великий, як фігура, яку вони вели між ними. Його руки були сковані за спиною. Кіра на секунду не могла дихати.

— Магнус, — сказав Джоле. «Я розчарований. Але не здивований».