Читаем Цукровик полностью

Цукровик

кінотеатр мирнемає нічого кращогоза кінотеатр миру п'ятницюввечерів місті не так багато розвага тим більше культурнихнавіть бібліотекаі краєзнавчий музейзнаходяться в одному приміщеннііз кінотеатром мирпари закоханихпари подружнівтомлені роботягита веселі працівники держустановструмки люду стікаютьсядо високих сходівпід квадратові колони[інтертитри]ВСІ ДО БУДИНКУ КУЛЬТУРИ!хтось забув закритизапасний вхіді зграя хлопчаків прориваєтьсяна задні рядиніхто їх тут не дістанев найтемнішому закутку залиміж переполоханихкоханців-невдахнайсміливіший прориваєтьсяще далівін прослизаєдо кімнати кіномеханікаде вусатий дядьконаче герой італійського фільмупорпається у ящику з плівкамихлопець заглядаєу маленьке технічне віконцеі цілий світ відкриваєтьсяйого очам[інтертитри]КОЛИ Я ВИРОСТУТО СТАНУ КІНОРЕЖИСЕРОМрозпочинається вечірній сеансцілунки на екраніцілунки в залі

«справи пішли не так...»

справи пішли не такце зрозуміли всісправи пішли не так з того часуколи зміна видалажовтий цукордехто вирішив накласти на себе рукикинувшись до жомової ямичи підставивши голову під бумвідчайдухи бувають поспішнимиколи потрібно триматися[інтертитри]КОЛИ ТВОЇ НОГИ ПОВИСЛИУ ПОВІТРІі кагати вже насипанізакривавлені найкращими із людейначе високі могилив нових степахпосічених глибиною очищувальнихканавтак починається нове тисячоліттями протягнули в ньомувсього лише рікі такий банальний кінецьвін тримає її за рукуспостерігаючи вибух[інтертитри]ДЕ МІЙ РОЗУМ?ДЕСЬ У ВОДІВІН ПЛАВАЄ, ПОДИВИСЬ!завалюються цехизавалюються печізавалюється труба

Євангеліє від Саньки

Вано Крюґер

а.

В 1610 році Люїс де Ґонґора завершує сонет, присвячений столиці Королівства, рядками: Efto es Madrid, mejor dijera infierno.

Із цих рядків В'ячеслав Всеволодович Іванов розпочинає таку близьку і знайому нам — настільки знайому, що її мало хто рефлексує — традицію фактичного ототожнення пекла і міста; вершинами цієї традиції є, наприклад, поезії Вільяма Блейка, Шарля Бодлера, Алєксан-дра Блока, et al. Проте Мимрук рішуче виривається із цієї — зі славетними іменами! — традиції. Місто в нього не пекло, не точка входу, з якої немає виходу, а, навпаки, точка виходу.

кожен перший назве ім'я першої людиниі це буде не адамкожен другий намалює крейдоюзалізний супутникі це буде зовсім не місяць

Місто у нього — не вирок природі чи традиційному суспільству — а, навпаки, точка осяяння, благої вісті.

людський син пізнававщо мавгрався гайкамиіржавими гвинтамиколи приходив часшвидко біг на відкритещоби піймати рідкий дощякий часом долітав до ньогоа часом нібатько казавя знаю ким він виростевін виросте патріотомсвоєї промзони

Міська культура, міська поезія — дуже рідкісні знахідки в наших урбаністичних краєвидах. Якщо вже вибудовувати поетичну генеалогію, то розпочинати у випадку Мимрука слід із Аттили Могильного — ґранично важливого для нього поета.

Перейти на страницу: