Туманне місто

Тридцять років тому Едмонд де Луна вирушив із Барселони, прямуючи на Схід у пошуках чудес та пригод. Подорож по Середземному морю вела його до заборонених островів, відсутніх на навігаційних картах, до ложа принцес та створінь стидкої природи, до пізнання таємниць цивілі­зацій, похованих часом, до посвячення в науку й мистецтво будування лабіринтів — дару, що мав уславити його і завдяки якому він здобув посаду й достаток на службі в султанів та імператорів. Із роками примноження задоволень і багатств майже перестало значити щось для нього. Він удовольнив свою захланну спрагу й амбіції більше, ніж міг мріяти хто-небудь зі смертних, і вже у зрілому віці, знаючи, що дні його вже хиляться до смеркання, сказав собі, що ніколи більше не надаватиме послуг комусь, якщо тільки в обмін не одержить найбільшу з винагород — заборонене знання. Роками він відхиляв запрошення побудувати найдивовижніші й найзаплутаніші лабіринти, адже ніщо з того, що йому могли дати взамін, не було йому бажаним. Він почав уже думати, що у світі не лишилося скарбів, яких би йому не підносили, коли до вух його долинула чутка, що імператор Константинополя потребував його послуг, відплатою за які готовий був подарувати тисячолітній секрет, до якого жоден зі смертних не мав доступу протягом віків. Знудьгований і спокушений останньою можливістю оживити по­лум’я своєї душі, Едмонд де Луна відвідав імператора Костянтина у його палаці. Костянтин жив в упевненості, що рано чи пізно облога оттоманських султанів покінчить із його імперією і зітре з лиця землі знання, які місто Констан­тинополь накопичило протягом століть. З цієї причини він бажав, щоб Едмонд накреслив найбільший із будь-коли створених лабіринтів, таємну бібліотеку, ціле місто книг, яке мало би приховано існувати під катакомбами Ая-Софії, де заборонені книги та чудеса мислі віків були б збережені назавжди. Імператор Костянтин не віддаровував за це ніяким скарбом. Він за­пропонував лише флакон, маленьку пляшечку з ограненого кришталю, що містила шарлатову рідину, яка сяяла в темряві. Костянтин дивно посміхнувся, простягаючи де Луні флакон.

— Багато років я чекав можливості знайти людину, гідну цього дару, — пояснив імператор. — У хибних руках він може стати знаряддям чинення зла.

Заінтригований Едмонд у захваті роздивлявся пляшечку.

— Це крапля крові останнього дракона, — прошепотів імператор. — Секрет безсмертя.

4

Кілька місяців Едмонд де Луна працював над планами великого лабіринту книг. Не будучи задоволеним, знов і знов переробляв проєкт. Він зрозумів тоді, що йому вже не важила плата, адже безсмертя було би плодом створення цієї дивовижної бібліотеки, а не гаданого магічного питва з легенди. Імператор терпеливо, але й занепокоєно нагадував йому, що вирішальна облога османів була вже близько й що гаяти час не можна. І зрештою, коли Едмонд де Луна все ж таки знайшов розв’язання великій головоломці, було вже пізно. Війська Мехмеда ІІ Завойовника обложили Константинополь. Кінець міста й імперії був неминучим. Імператор одержав креслення й був у захваті, але розумів, що ніколи не зможе побудувати лабіринт під містом, яке мало його ім’я. Тоді він попрохав Едмонда, щоб той спробував вислизнути з облоги разом із багатьма іншими митцями й мислителями, які мали вирушити до Італії.

— Я знаю, ви знайдете належне місце для побудови лабіринту, друже мій.

На знак подяки імператор вручив йому флакон із кров’ю останнього дракона, проте тінь неспокою набігла йому на обличчя в ту мить.

— Коли я запропонував вам цей дар, я вас спокушав, свідомий невситимості людського ро­зуму. Тепер же хочу, щоб ви прийняли також цей скромний амулет, який, можливо, одного дня допоможе мудрості вашої душі уникнути спокуси, коли ціна амбіції виявиться занадто високою…

Імператор зняв із шиї медальйон і простяг майстрові. Підвіска не мала ні золота, ні коштовностей — усього лише камінчик, що здавався просто піщинкою.

— Людина, яка дала його мені, сказала, що це сльоза Христа. — Едмонд наморщив лоба. — Знаю, що ви не є людиною віри, Едмонде, але віра знаходиться сама, коли її не шукаєш, і з’я­вить­ся одного дня, коли не ваш розум, а ваше серце прагнутиме очищення душі.

Едмонд не хотів суперечити імператорові й повісив на себе непоказний медальйон. І, маючи в багажі лише плани свого лабіринту та шарлатний флакон, відплив тої самої ночі. Константинополь та імперія невдовзі впадуть, після жорстокої облоги, а Едмонд тим часом перетинав Середземне море, прагнучи потрапити до міста, яке покинув у юності.

Плив він разом із якимись найманцями, що дали йому місце, сприйнявши за багатого торговця, якому вже у відкритому морі можна буде допомогти позбавитися тягаря його торби. Коли ж виявили, що при ньому не було якогось багатства, то хотіли викинути за борт, та він переконав їх дозволити йому зостатися на кораблі, оповідаючи деякі зі своїх пригод у дусі Шехерезади. Суттю трюку було залишати їх у спраглому очікуванні кінцівки; один мудрий оповідач із Дамаска снив йому: «Тебе за це зненавидять, але ще більше бажатимуть твоїх оповідок».